Глава 9 Збій у системі

Наступного ранку місто прокинулося до звичного ритму: діти бігали на майданчиках, ринок Барабашово шумів і пахнув свіжими фруктами, а зелені фасади блищали під сонцем. Але Марк відчував, що щось не так. Його відчуття підтвердили повідомлення Ядра: у центральному парку несподівано вимкнулася система рециркуляції води.

— Це лише початок, — сказала Марія, коли вони поспішали до парку. — Вони тестують нас.

Коли вони прибули, Марк побачив, що ставка, де зазвичай плавали рідкісні види риб, почала швидко мутніти. Марія без вагань підключила переносні сенсори і негайно визначила, що збій не технічний, а штучний — хтось втрутився у систему дистанційно.

— Нам потрібно діяти швидко, — сказала вона. — Якщо вода не буде циркулювати, риба загине, а разом із нею й одна з унікальних екосистем міста.

Марк і Марія разом перевірили кожен клапан, кожен насос, і він вперше відчув, що його руки забруднюються. Він ніколи не думав, що йому доведеться фізично рятувати місто, яке він спершу сприймав як холодний технологічний експеримент.

— Тепер я розумію, — прошепотів Марк, — що місто — це не просто системи, а життя, яке можна відчути.

— І ти частина цього життя, — відповіла Марія. — Саме тому ми тут.

Вони швидко перепрограмували систему рециркуляції, активувавши резервні фільтри та автономні насоси. Місто повільно почало стабілізуватися: вода знову стала прозорою, риби плавали спокійно, а парк ожив, як ніби нічого й не трапилося.

— Добре, — зітхнула Марія, витираючи руки, — перший удар відбито. Але це лише початок. Global-Tech не зупиниться, поки не досягне своєї мети.

Марк подивився на неї і зрозумів: до цього моменту він бачив місто здебільшого як спостерігач. Тепер він усвідомив — Харків потребує кожного, хто готовий діяти.

— Тоді давайте готуватися до наступного удару, — сказав він рішуче. — І цього разу я не дозволю, щоб хтось заважав місту.

Марія усміхнулася:

— Добре. Завтра нам доведеться випробувати не лише системи, а й самих себе.

І поки сонце повільно піднімалося над Харковом, місто вже готувалося до нового випробування, а його живі мешканці — до захисту того, що вони люблять найбільше.

Після того, як рециркуляція води в парку була відновлена, Марк і Марія залишилися на місці, спостерігаючи, як місто «дихає» знову. Але вони обидва знали, що цей збій — лише перший сигнал: атакуючий агент Global-Tech навчався, тестував слабкі місця і вже готував наступний крок.

— Мені цікаво, — тихо почав Марк, — скільки ще таких «тестів» вони підготували?

— Я теж не знаю точно, — відповіла Марія, — але ми повинні бути готові до всього. Місто саме підказує нам, де слабкі точки. Ми повинні навчитися чути його.

Марк нахилився над панелями сенсорів і спостерігав за даними: дрібні зміни температури води, руху повітря, активність користувачів у парку — усе це перетворювалося на потоки інформації, які давали перші підказки про саботаж.

— Тепер я розумію, — сказав він, — що це не просто технологічна атака. Це перевірка нашої здатності діяти як місто.

Марія кивнула:

— Саме так. Якщо ми допустимо, щоб мешканці відчули паніку, ефект буде подвійним. Але якщо вони залишаться спокійними і дбатимуть про своє середовище, атака провалиться.

Марк відчув, як його серце прискорилося. Він зрозумів, що боротьба з диверсантами — це не лише коди і алгоритми, а живе втручання: швидке рішення на місці, турбота про людей, рятування екосистеми.

— Ми повинні поставити системи на автономне управління на кілька годин, — запропонував він. — Дамо місту можливість діяти самостійно, поки ми відслідковуємо агента.

— Добре, — погодилася Марія. — Але залишимо ручне керування там, де потрібне втручання людини.

Марк натиснув кілька кнопок, активував резервні протоколи, і парк знову зажив нормальним життям. Діти гралися біля фонтанів, люди гуляли алеями, і навіть пташки повернулися на водні ставки.

— Це маленька перемога, — усміхнулася Марія. — Але попереду буде складніше. Global-Tech не припинить спроби.

Марк подивився на неї, відчуваючи, що їхня робота тільки починається. І хоча він більше не був простим спостерігачем, тепер він відчував, що готовий до будь-якого наступного удару.

— Добре, — сказав він рішуче, — тоді почнемо готуватися до наступного збою. І цього разу ми не дамо їм шансів.

Над містом стояла тиша, але вона була наповнена напругою. Харків жив і пульсував, готуючись до того, що його чекає — а Марк і Марія були на передовій захисту його життя та духу.

Харків ще не відійшов від першого збою, коли на панелях Ядра з’явилися нові попередження. Тепер проблема була ширшою: система рециркуляції повітря почала показувати аномалії у північній частині міста. Марк і Марія зрозуміли, що диверсія набирає масштабу.

— Це вже не тест, — тихо сказала Марія, — вони хочуть подивитися, наскільки швидко ми зреагуємо.

Марк нахилився над сенсорними моніторами: температура повітря, показники чистоти, тиск у трубах — все змішалося у складну картину.

— Ми можемо ізолювати сектор і підключити резервні фільтри, — запропонував він. — Але якщо це триватиме довше, люди почнуть помічати і панікувати.

— А паніка — це їхня головна зброя, — відповіла Марія. — Місто повинно діяти природно. Воно живе своїм ритмом, і ми маємо лише спрямовувати його, не втручатися без потреби.

Марк відчув, як тиск зростає. Це був момент, коли від їхніх рішень залежало не лише здоров’я людей, а й стабільність усього міста.

— Я ніколи не думав, що захист міста може бути настільки… особистим, — прошепотів він. — Кожна дія, кожен крок — це реальна відповідальність.

Марія кивнула:

— Саме так. І ти тепер частина цього. Без тебе місто не буде повністю живим.

Вони разом перепрограмували резервні фільтри, активували автономні насоси та підключили додаткові сенсори для раннього виявлення атак. Повітря поступово почало очищатися, і Марк відчув полегшення. Але він знав, що Global-Tech не зупиниться: це лише перший крок у масштабній спробі зруйнувати унікальні системи Харкова.