Розділ третій. День народження Харити

Буває такий погляд очей у людини, який хочеться ловити знову і знову, і відвести очі важко, часом неможливо. Такі магічні очі мала Ася – Харита.

У темно-синіх джинсах, що щільно облягали опуклі стегна,  в легкій сорочці в квітковий принт вона здавалася дуже привабливою і модною. Її усмішка цвіла і сяяла, як сяяли і подаровані Віталієм троянди, до яких вона схилила лице, вдихаючи їхній аромат. Своїм виглядом Харита позитивно впливала на гостей, і будь-яка втома проходила, і всілякі біди забувались при виді її легкої, ніби квітка, посмішки, при звуках чарівної флейти її голосу.

Під час галасливого застілля раз у раз звучали тости на честь іменинниці, яка сиділа в центрі столу. Поруч знаходився люб'язний Олег, з яким Харита час від часу перекидалася словами, а іноді Віталій ловив, немов сонячний промінь у дзеркальці, погляд її темно-блакитних, мов незабудки, очей, і вже не міг від нього відірватися. У ньому відчувалася романтика та якась таємничість. Взагалі, у подарунках було багато таємничо – гарного. Найбільше запам'яталося море квітів – від пишних троянд до синьо-блакитних фіалок, петуній та гіацинтів, які відтінялися сніговою білизною нарцисів, а також гвоздиками, тюльпанами, пеларгоніями червоного кольору.

- У цьому будинку квіти не в'януть, - ніби по секрету сказав Віталію немолодий чоловік із гостренькою борідкою, одягнений у бездоганний костюм. – Вони обсипаються…

Застілля і привітання були вже в розпалі, коли з'явилася ще одна запізніла гостя. Тут, мабуть, на неї чекали, тому схвально загомоніли. Дівчина не здавалася красунею, вона мала різкі, загострені форми обличчя. Чорне волосся було скуте обручем і поділене на маленькі кіски, подібно до змійок. Але темно-карі очі її були дуже приємні та привабливі. На дівчині була мереживна червона накидка, яка була схожа на крила, і подібного кольору сукня.

- Еріко, як я рада тебе бачити, - вигукнула Харита. – Це так несподівано та приємно!

Усміхнувшись загадково, Еріка подарувала пакет якогось сухого листя, запевняючи, що це особливий чай, після вживання якого сняться тільки гарні сни.

У цей час у саду вже налаштовувався інструментальний гурт. У зв’язку з тим, що із похмурих хмар міг у будь-який момент пролитися дощ, натягли прозорий дах.

Після урочистих привітань та святкового торта з чаєм усіх гостей запросили до саду, де Олег мав заспівати кілька пісень на честь Асі-Харити.

Віталій йшов садом, відзначаючи його дрімучість. Доріжки були засипані опалим листям, вологим від дощу, яке пахло, мов ліки.

Віталій йшов, тримаючи в руках келих гарячого хересу, постійно шукаючи очима Хариту, та не знаходячи її.

Він трохи засмутився, коли несподівано хтось торкнувся його руки. Поруч стояла Ася або Харита, бо саме так вона виглядала. На ній був плащ – накидка з капюшоном і прорізами для її витончених рук.

З-під накидки прозирало розпущене темне волосся. В руках у дівчини були квіти, і зі стукотом у серці Віталій впізнав свій букет троянд.

- Віталіку, ну як вам у нас у гостях?

- Чудово! Так романтично… І стільки гостей цікавих.

- А, між іншим, це не дача, а старий маєток графа Малашевича. І тут був колись затишний та доглянутий парк. Це вотчина Олега. А гості - частина з них мені добре знайома, а частину я раніше рідко бачила. Ну, що ж, якщо люди хочуть мене привітати, чому я маю бути проти?

Повз проходили гості, посміхалися і дивувалися, що Харита приділяє увагу малознайомій людині.

Але вона дивилася сміливо і просто у вічі Віталію.

- Ви сказали, у нас… Вибачте, Ася, а ви живете разом з Олегом?

Харита посміхнулася.

- Ні, що ви... Просто буваю в нього. Іноді проводимо разом час. Нас поєднує творчість.

- Творчість?

- А ви зараз побачите та почуєте. Олег мені приготував у подарунок нові пісні.

- Він грає та співає?

- Так, він досить гарний бард... А ще я хотіла вам подякувати за ваші троянди. Вони дуже приємні моєму серцю.

Вона знову занурила обличчя в рожеві пелюстки, і Віталій помітив, що палець дівчини ковзнув по шипу квітки.

- Обережно, не вколіться, - сказав він.

- О, це неможливо, - відповіла дівчина. – Ви подарували мені такі чудові троянди, якими неможливо вколотись.

Вона доторкнулася до шипа і засміялася. Гострий кінчик ковзнув по пальцю лагідно і дбайливо.

Тим часом гості підходили до естради, основою якої був бетонний фундамент якоїсь знесеної будівлі.

Олег уже був там; він стояв схвильований, свіжий, урочистий, у синьому светрі, з-під якого виднівся комір білої сорочки.

Було прохолодно і сиро в цьому покинутому парку, з безносими і безрукими розбитими статуями, старими кленами, що обсипалися червоно-жовтим листям, з ялиною, з якою краплями падали сльози туману.

Барабанщик клацнув паличками, і полилася мелодія – ласкаво-приваблива, бадьора.

Після інструментальної п'єси Олег трохи зніяковіло підійшов до мікрофону і присвятив «найчарівнішій дівчині світу» нову композицію.