Розділ перший. Несподіване знайомство

Похмурий лісовий океан глухо шумів під вітром.

Віталій, вдихаючи терпкий запах лісу, вибрався на трасу з кошиком грибів, щулячись від осінньої прохолоди.

Автівки проносилися повз нього, подібно блискавкам, байдужі й прямі, не збираючись зупинятися.

Віталій уперто продовжував махати рукою, в наївній надії, що хтось та й підбере, бо йти до найближчої зупинки було далеко. Він довго плутав лісом у пошуках улюблених маслюків, заблукав у самісіньку глухість, надихався лісової вогкості і дуже був радий тому, що вийшов на дорогу.

Коли одна з машин загальмувала, зупинившись далеченько, довелося припустити до неї бігом.

У вікні автомобіля посміхалося сліпучо красиве обличчя дівчини. Темно-блакитні очі дивилися довірливо і весело, з якоюсь прихованою пристрастю. Густі пасма темного волосся були заколоті ззаду «китайськими паличками», які порівняно недавно ввійшли в моду.

За кермом виднівся хлопець у квадратних окулярах, але Віталій лише трохи зачепив його оком – у його свідомість проникла краса дівчини.

- Ну що, нічний мандрівниче, бажаєте дістатися міста? - посміхаючись, спитала незнайомка.

- Саме так, - відповів трохи зніяковілий Віталій. - Ногами вже не дійду бо час пізній.

Її супутник підхопив фразу про нічного мандрівника віршами:

Наш пілігрим несе свічу

І пісеньку співає.

Ліс тихо шепотить вночі,

І місяць випливає.

Віталій усміхнувся:

- Замість свічі у мене ліхтарик є.  А от пісень я не співаю. Але якщо потрібно, можу спробувати!

- Сідайте, містере нічний мандрівник, - сказала дівчина, сміючись і поправляючи волосся. - По дорозі будете веселити нас.

Віталій поринув у затишок автомобіля. Тіло підхопило пружинно-м'яке крісло. Поруч він поставив козуб і вирішив похвалити водія:

- А ви поет... Добре сказали! Про ніч і про долю. Не кожен може.

Той блиснув квадратними окулярами, натискаючи на педаль:

– Це не я поет! Це Модест Зарічний – поет! Я лише кепський його читець.

Дівчина кинула на нього схвальний погляд:

- А що, у тебе непогано вийшло. А головне – до місця! А може це справді ваш поворот долі?

Остання фраза була адресована Віталію.

- Хто знає! Щохвилини, навіть щомиті, нас може чекати поворот долі, - філософськи додав водій.

У шкіряній куртці, з зачесаним назад світлим волоссям, витонченим, трохи худорлявим обличчям він здавався красенем.

Віталій знайшовся:

– Головне, щоб він, цей поворот, був щасливим.

– Або значним, – додала дівчина. - Ой, як класно у вас гриби пахнуть!

- Маслюки, - сказав Віталій, дивлячись на темно-зелений ліс, що летів мимо. – Люблю саме ці гриби!

- Ах, грибочки ви, грибочки,

під ялиною засіли,

ви клубочки і горбочки,

і ждете, щоб ми вас з'їли! – весело проспівала дівчина.

І всі розсміялися її тут же вигаданій пісеньці.

- А хочете, вас пригощу, - виявив щедрість Віталій... Для нього, інтроверта по складу, спілкування з людьми завжди було перепоною, але зараз він відчував незвичайну легкість та відкритість.

Закінчилося тим, що вони познайомилися.

Дівчину звали Харитою. А водія – Олегом.

***

Вже біля свого дому Віталій відсипав своїм новим знайомим маслюків і попрощався:

– Приємно було їхати з вами. Таке почуття, ніби сто років з вами знайомий!

Темно-блакитні очі дівчини пильно дивилися на Віталія. Погляд був дуже доброзичливим та щирим, Віталій відчував його тепло.

- А чому б нам не продовжити знайомство? Олежка, ти не проти?

- Я тільки «за», - усміхнувся Олег, потискуючи Віталію руку. Без окулярів він виглядав простіше, навіть трохи сором'язливо.

Дівчина вийшла із машини. Граційно підійшла, взяла Віталія за руку:

- Віталію, я запрошую вас на свій день народження... Цієї суботи... Прийдете?

У Віталія перехопило подих. Він не міг відмовити такій вродливій дівчині.

- Прийду. Неодмінно. Але куди?

Олег усміхнувся.

- Ми відзначатимемо у мене на заміській дачі. Приїжджайте до другої години. Чи зможете?

І він пояснив, як доїхати.

Віталій трохи зніяковів.

- Це чудесно… Навіть не знаю, що сказати… Дякую за те, що підвезли, запросили…

- А вам за те, що пригостили, - сказала Харита і додала: - Насправді я Ася. Харитою мене називають лише друзі…. Сподіваюся, ми вже друзі.