Розділ 4: Коктейль Молотова

— Це не те, занадто далеко... Занадто огидно, занадто нудно... — Лорі сиділа разом із друзями у вітальні, перебираючи афіші з вакансіями. — О, а це ніби непогано! Це кафе наче недалеко від нас! — Вона показала папірець Зої, яка сиділа поруч.

— О, ні-ні-ні, і ще раз ні! Я більше не хочу мати нічого спільного із закладами харчування, — злякано промовила Зої. — Минулого разу до нас прийшов безхатько, який обісцяв нам усю вітрину!

Матео сидів навпроти них, поклавши лікті на стіл і спираючись головою на кулаки.

— А ти, ти вже щось обрав? — поцікавилася Лорі.

— Не знаю, це все ніби не для мене, — розчаровано відповів він.

— Гей! А як вам це? Вигул собак здається непоганою ідеєю! — Зої вказала на папірець, який лежав біля хлопця. — Я думаю, що це цілком мені підходить! Тим паче, я люблю собак.

— Тож у мене ідея: ти підеш займатися цим, а ми з Матео влаштуємося до кав'ярні? — запропонувала Лорі. — Що скажеш? — продовжила вона, дивлячись разом із Зої на хлопця.

Він трохи подумав, але в підсумку сказав:

— Кафе так кафе. Аби мене не вигнали з дому.

І тут ключ повернувся в замку — до квартири зайшов Мотлох, який щойно повернувся з роботи.

— Сподіваюсь, ви вже обрали місце заробітку? — запитав він, повісивши вітровку.

— Так! І схоже, тепер проблем із їжею не буде! — промовивши це, Лорі відкинулася на спинку дивана.

— Іта-а-ак, у ваші обов'язки входить: прибирання, допомога шеф-кухарю та вміння мити тарілки, — почав перелічувати кремезний чоловік. — А ваші обов'язки, юна леді, — нормально розмовляти з клієнтами й не горбатитися. — Він легенько ляснув її по спині, і вона одразу випрямилася. — Я даю тобі годину на вивчення матеріалу, поки ТИ, хлопче, покажеш, як умієш користуватися шваброю.

Вони були вдягнуті в біло-коричневу форму, яка трохи нагадувала тюремну робу. Чоловік увів Матео на кухню, залишивши дівчину саму в залі.

Вона відкрила меню, швидко перегортаючи сторінки:

— Риба по-турецьки? Смажена кропива? Ну й гидота! Краще вже штукатурку їсти! — прошепотіла вона самій собі.

Вчачи ці страви, вона навіть не помітила, як заснула. Але миттєво прокинулася, коли за годину почула гучний голос над вухом:

— Сподіваюся, ти все вивчила?! — голосно вигукнув чоловік, підійшовши зі спини.

— Так, так! Начебто... — сказала Лорі, протираючи очі.

Їм було справді нудно. Людей не було взагалі. Лорі вчилася ходити як офіціант, поклавши книгу рецептів на голову, а Матео прибирав і без того чисте приміщення.

Але невдовзі до них зайшла літня, проте приємна на вигляд пара. Лорі одразу підбігла до них:

— Доброго ранку! Ну що, ви вже готові щось замовити? — люб'язно запитала вона.

— Нічого собі, любий, зазвичай офіціанта тут треба чекати цілу вічність!

— І не кажи! Як не зайду сюди, ніякого обслуговування!

Лорі продовжувала дивитися на них, очікуючи на замовлення.

— Тож, можливо, ви хочете смачний ранній стейк? — зухвало промовила вона.

— Нам, будь ласка, дві порції яєчні з базиліком.

Вона обережно записала все на папері.

— Можливо, ви бажаєте якісь напої?

— Горнятко кави, будь ласка, — промовила пані.

— Буде зробле...

— Нам ще довго чекати?! — грубо перервали її два чоловіки позаду.

— Пробачте, пробачте! Вже йду! — Підбігаючи до нових клієнтів, вона випадково жбурнула в них книгу, яку забула зняти з голови. Чоловіки подивилися на неї вкрай сердито. — Вибачте ще раз... — промовила вона, піднявши книгу з підлоги. — Тож... що будете замовляти?

— Два стейки. Середньої прожарки.

Вона миттєво прикріпила два папірці до віконця роздачі, голосно назвавши страви. Шеф забрав їх, віддаючи Матео наказ:

— Подай два яйця, молоко та розріж петрушку. Поки я буду смажити стейки.

Матео обережно взяв два яйця і з такою ж обережністю приніс їх на стіл. Таким же чином він узяв молоко, а також...

— Швидше не можна?! — гримнув шеф.

Хлопець мовчки почав приносити продукти й випадково розбив яйце. Після чого швидко приніс інше.

— Хмм, — промичав шеф, дивлячись на нове яйце. — Це не дуже підходить, воно занадто... замале. — Він швирнув яйце назад, і воно ефектно розбилося на підлозі.

Матео лиш шоковано дивився на це.

— Хлопче, чого ти досі стоїш?! Принеси ще одне яйце, після чого помий підлогу. Я не можу працювати в бруді!! — Шеф узяв лопатку й перевернув стейк.

Матео лиш мовчки пішов за наступним яйцем, щосили намагаючись тримати себе в руках.

— Два стейки та яєчня! — Чоловік просунув піднос Лорі, яка щойно підбігла, обслуживши ще одних клієнтів.

— Ну що, поїхали, — вона обережно, але впевнено рушила з підносом до залу, проте побачила, що ті два чоловіки вже йдуть геть. — Гей, почекайте!! А як же ваше замовлення?

— Залиш собі! Ви не могли готувати ще довше?! — кинули вони, навіть не повертаючись до дівчини.

Вона поставила стейки на стіл і швидко підбігла до приємної літньої пари.

— Ваше замовлення! Кава буде трохи пізніше!

— Кава та хот-дог! — грубо пролунав голос шефа з кухні.

Вона забрала замовлення й помітила у віконці Матео, який змивав кетчуп, дуже зловісно дивлячись на кухаря.

В один момент, почувши звук відчинених дверей, Лорі повернулася й побачила, як до приміщення зайшла пара. Здивуванню дівчини не було меж — супутниця хлопця виглядала надзвичайно знайомою.

Тим часом Зої вже була біля будинку якоїсь бабусі. Вона постукала в двері, і їй відчинили.

— Доброго дня... Я бачила оголошення про вигул вашої собаки.

— Я така рада, що ти тут! Містеру Софтпапу треба гуляти досить довго, а я вже занадто стара для цього...

І дійсно, старенька пересувалася з ходунцями й навряд чи могла б довго вигулювати песика. Вона вивела невелику собачку на яскраво-рожевому повідці.

— Він не дуже вибагливий і може гуляти де завгодно, — сказала вона, передаючи рожеву стрічку Зої.