5 розділ

— Покажи мені ці нитки, — попросила я, трошки відійшовши від шоку. 

— Не можу. Ці нитки невидимі, а побачити їх можливо лише під час ритуалу. — вона розвела руки. — Після обрізання ти відчуєш якусь порожнечу у собі, але це поправимо. Через місяц чи більше її не стане, і ти знову зможеш жити спокійно. — запевнювала мене Мара, дивлячись на мене зі співчуттям. 

— В моєму житті більше не буде спокою, — якось здавлено і тихо в мене вийшли ці слова. 

— Давай я тобі краще розкажу про цей світ. — Вже веселіше вимовила вона й подала мені руку.

Я взялась за неї і піднялась на ноги. Ну ось, тепер вся спідниця брудна від бруду на цементі. Але це було не саме найжахливіше. Як мені здається, буде ще щось погане, таке, що в мене серце стане. Не думала, що дістану інфаркт у свої молоді двадцяті роки. 

— Давай пройдемо до їдальні. Завіряю, тебе ніхто не чіпиться, просто спостерігай. Якщо ж ти будеш тут вчитися, тобі буде треба обов'язково знати, куди ходити їсти. Проте, в академії є дві їдальні. Одна їдальня для першо- і друго- курсників, а інша для остальних трьох вищих курсів. Це щоб не спричиняти конфліктів між студентами. Було ж таке колись, що траплялись бійки між молодшими і старшими курсами. То перевернуть всі столи, зламають їх, підпалять чи ше щось. Тому добудували ще одну їдальню. Давай пройдемо до моєї частини? — запитала Мара, дивлячись на мене. 

Ми йшли по коридору, на стінах якого були великі вікна. За ними простягалася вся територія академії. Сади, спортивні майданчики, навіть невеликі поля. За вікном вільно літав сильний вітер, котрій здував з дерев листя. На небі було декілька хмаринок і сонечко вже достатньо пекло землю. Напевно, у них зараз літо. Коридор під промінчиками сонця був добре освіченим. Окрім самих вікон висіли деякі картини, чи то намальовані, чи сфотографовані. Ну а що? Не кожен світ має косити під середньовіччя. Як от Мара. Ніяке не плаття, не форма академії. Одіта звичайно, по людському. Чисто біла футболка, темні обтягуючі штани, прості балетки та стильний чорний піджак. Ні тобі нафуфирені більні платтячка, великі зачіски і штукатурка на обличчі. Мара виглядає як проста нормальна дівчина. А я, не дивлячись на себе, впевнена, що зализена до невпізнання. Не думала, що буду носити щось під шкільний одяг. Я і в шкільні роки не виглядала в ньому кралечкою, й зараз мою таке відчуття. Я слухала напіввуха Мару, краєм ока споглядаючи на картини. Дійсно, на мить зупинилась, адже щось дивне в них замітила. Спокою не давало і все. Дівчина обернулась до мене та запитально покосилась. А я не звертала увагу й спостерігала. 

Дивно, але так! Я замітила, як на намальованому пейзажі на деревах порухалось листя! А також трава, квіти, на річці піднялись хвилі. Я підняла руку у сторону картини і вказала пальцем на ці дивовижні речі.

— Картина жива?! 

— А? Та-а-ак, ці картини дійсно живі. Чи точніше — «покинуті». Так називають місця, які були покинуті населенням чи іншими істотами. Ці края померкли, втратили свої барви і на віки стали ув'язненими у забутті. Зараз на землях лише темрява, а там знайшли собі прихистки Духи. Цей пейзаж на картині не один такий. Їх є десятки, які розкидані по всьому Кайрасу. 

— Тоді зрозуміло. І до речі, ти говорила, шо підемо до твоєї їдальні. Тобто, ти який курс? 

По дорозі до їдальні я дізналася, що вона вже на четвертому курсі, тобто передостанньому. І значить, що веде мене вона до старших студентів. Вона сказала, ми йдемо туди, адже я виглядаю як занадто старшою як для перших курсів. Тому, дівчина впевнена, що ніхто не чіпиться і зможемо довго розмовляти. Пізніше, Мара почала розповідати мені історію їхнього світу від А до Я. Але, якщо вона розкаже у всіх дрібницях — вже не знатиму, чи мій мозок зможе витримати ще якусь інформацію. У школі я ненавиділа обидві історії. Історію України і Всесвітню історію. Тобто вважала, що окрім історії своєї країни мені не потрібно. Але усю мою радість стерли, відколи прочитала інформацію про вступ в академію мистецтв, де було написано, що обов'язковим екзаменом вийшла історія України! Це було просто фатально! Отже, якщо мені прийдеться тут жити довічно, та більше не повертатися до своєї рідної землі, то потрібно зберегти свої знання, добуті у себе на Батьківщині. І щоб пристосуватися до нового життя, потрібно вивчити нову історію цього краю. Все виглядає доволі легко з моєї сторони, але після розказнів Мари про Кайрас я передумала. 

Зі слів Мари, що зрозуміла і знала: як і зі всіма ученими на Землі вона затверджує, що усі світи почали створюватися з Великого Вибуху у Всесвіті, котрий стався чотирнадцять міліардів років тому. Після того зі всього космічного сміття почали утворюватися планети, а на них вже живі організми. Ось тут вченим вже не вистачає розуму. Самих найрозвинутіших планет назвали разом Оріон. Це скупчення п'ятнадцяти планет, котрі тісно пов'язані між собою. Я б назвала скоріше це якимсь сузір'ям, проте не мені придумувати. Раз на багато років увесь Оріон стає в ряд, результатом цього виникає нереально сильна магічна хвиля, що розширює Всесвіт і дає можливість утворенню нового життя. Так виникло лише раза три і ні одна жива істота від її першої появи не бачила цього видовища. У це мені важко повірити, адже я вивчала астрономію й більшу половину з цього просто не існує! Ми, люди, навіть і не підозрюємо, що існує стільки жіттів у Всесвіті, а лише спостерігаємо за зорями.  

Але якщо роздумувати логічно: якщо Кайрас планета, і Земля також, то чому не повернутись назад через космос? У цієї нації можливо, є вже усі придвинуті технології, якщо вони знають усе про астрономію. А я, напевно, не одна така «з іншого світу», і тому вже придумали, як «телепортувати» когось в далеке інше місце. 

Мені захотілося спитатись, чи уснують у її світі вже технології, але коли ми вже дійшли до невеликої арки, почались доноситись шум і гам.

Я заглянула у середину приміщення і широко відкрила очі. Їдальня була просто величезною! Навіть не сказати, що вона знаходиться, на перший вигляд, в маленькій академії. А можливо, що тут працює щось на кшталт магії простору, чи що? Я в цьому не розбираюся, але фільми, бач, допомагають. Світлі стіни прикрашали великі лампи, які віддавалися світлим жовтим світлом, по краях ідальні стелю підпирали круглі колони. Посередині стелі висіла вишукана люстра, котра освічувала усі місця, в яких світло ламп не досягав. Чому зараз включене світло? На дворі, як не як, день. По всьому приміщені стояли довгі столи і крісла з середньою висотою спинки, на котрі я б не проти була вже сісти. Проте, дещо мені заважало взяти і присісти. Я б не проти сісти разом з Марою, але не разом з величезною кількістю студентів, котрі набивали собі шлунок різною їжею. Дійсно, що мене вразило, це поява їжі прямо перед студентами на столі. Вони закривають очі, і зразу з'являється представлена адептом страва? Не розумію.  Мені вже якось перехотілося йти у їдальню. Я повільно зробила крок назад, проте в мене у спину вперлися дві долоні. Як виявилося, Мара штовхає мене уперед. Неохоче, я попрямувала вниз по кільком східцям униз. Вона взяла мене за руку і повела  десь далеко у віддаленний куток їдальні. Ми сыли за один із самих нйвіддаленіших столів у приміщенні. Нова подруга сіла навпроти мене, і впершись ліктями об стіл, долоні зціпила у єдиний кулак. Раптово, якось несподівано для мене, її погляд змінився з веселого на серйозний.Чому, цікаво.

— Давай зразу до діла. — Вона заговорила трохи тихіше. — Тут кояться дивні речі, ніяк не пов'язані з життям у академії. Вони почалися недавно і тому, будь ласка, остерігайся і нікому не довіряй. Навіть мені. 

— Але я нічого не розумію, Маро. Мені тут не зручно та й не місце.

— Але ж ти тут! Ти вже пов'язана з цим світом! Будь ласка! Не відвертайся! Повір, у ньому багато чого прекрасного, тільки треба вийти за територію академії. Сама побачиш. Ось побачиш! — вона накрила мої долоні своїми. — До речі, у академії є факультет, який називається «Основи Містиології». На ньому усі студенти виходять за територію і разом з деканом вивчають тварин, що існують на світі. Напевно, ти таких, які існують тут,  не бачила, тому вони тебе вразять. 

— М-м... Гаразд, і що мені пізніше робити? — спитала я.

Згадала, що не знаю де буду жити, на чому виживатиму, і як життя складеться в майбутньому. Як не як, я маю найти спосіб повернутися, але зараз можна і вивчити щось нове, таке, що моєму світові марилося тільки в снах і книгах! Це ж така можливість!! А вона трапляється тільки раз на все життя. От що б ви робили, якщо такий шанс дали вам? Я теж так вважаю, скористалася б моментом. 


Але несподівано для мене раптом почалася свербіти спина. Дуже страшне і незручне почуття, яке знову змушує рухати лопатками. Мара помітила мої рухи і подивилася за мою спину. Я дотрималась її прикладу і боязко повернула голову. Нікого. А може, знову той тип Дрей прийшов? Не здивуюся, якщо це так. Але помітила рух біля арки, яка служила входом в їдальню. Кілька людей поглядали в нашу сторону, але розгледіти цих осіб поблище не могла. Дуже далеко сиджу від них. Але як тільки я подумала про зір, сталося щось дивне! Мій зір став фокусуватися все ближче і ближче до тих людей, здавалося, ніби беру телефон і наближаю камеру. Неначе фотоапарат фотографує здалеку але в більших розмірах. Це просто щось! Від такої дії я мало не впала з крісла. На цьому мої «добрі, лінзи» вмить зникли. Я хотіла їх ще раз якось викликати, але вже було нема чого. До нас наближалися «дивні» студенти.