4 розділ

Ми ходили по гарному великому саду. Я знала, що у навчальних закладах вони є, але не такі величезні я вишукані! Повсюди ростуть зелень, поодинокі дерева та цвітучі квіти. Теплий вітерець гойдався на пелюсточках та листочках рослин, ніби закликаючи їх до свого танцю. Багато кам'яних стежок перепліталися між собою, утворюючи цілий лабіринт напрямків. Я йшла разом із Марою і розглядала краєвид навколо себе. Та у свою чергу дивилась на мене й чомусь усміхалась.

— Так чому саме до мене тебе підіслав пан Тарій? — спитала раптово вона.

Я відірвала погляд від навколишнього середовища і глянула на дівчину.

— Не знаю, — знизала плечима. — Просто сказав, що ти мені маєш розказати про це місце, а пізніше і сам приєднається до пояснювання.

Мара кілька секунд щось собі обдумувала, але пізніше сказала:

— О, гаразд. Так тебе можна називати новенькою?

— Можна, все одно я нічого не знаю про це місце. — я обвела пальцем у повітрі усе, що встигнула перед собою побачити.

— Тоді почну все-все спочатку. Добре? — я кивнула їй у відповідь, а та пізніше продовжила. — Ця академія побудована кілька століть назад. Точної дати не можливо оприділити, тому що майже половина інформації про неї була стерта. Але відомо, що ця будівля сама виткалась з магічної сили. Кілька років вона росла і росла, утворюючи грубі стіни, сади, і ситила їх самою магією. Академія стояла і стоїть на самих сильних і рідкісних землях Кайраса. Кожен камінчик, травинка чи листочок є частиною магії. Вона є енергію для підтримання життя і довголіття. Тому у нас завжди зелень, тепло і нічого іншого. Ми також є частиною магії. Вона живе у наших серцях, дарує те саме життя. Магія є вроджена, її не наслідують, не забирають, принаймні, такого ще світ не бачив. Так ось, коли академія добудувалася, в ній почали вчитися усі раси світу. Окрім демонів, звичайно. Цих потвор в образі людей не підпускають вже ой як довго. Але якщо і потраплять, то буде всім непереливки, як нам, так і цілому світу.
У нашій академії Вогненної Марії вчаться: духи, ельфи, перевертні, вампіри... — на останньому слові я поморщилась. — А також дракони. Тільки вони дуже рідко зустрічаються.

— Дракони!? — я шоковано видихнула. — Ніби такі ящури... з довгою шиєю, страшною мордою та величезними крильми!?

— Ой, що? Ні. — Вона розсміялась. — Що у тебе за фантазія? Вони як ми, людської подоби створіння, але не такою магією як у нас. Для них властивий вогонь. Кожен дракон має свій вид вогню і керує ним як захоче. Це одна із наймогутніших рас на світі, а також відоокремлена від всіх. Мають своє невелике королівство, проте ніхто їхні землі не бачив, тому що не намірювався. Дракони скритні створіння, люблять більше тепла й адреналіну. Вони не люблять вступати у розмову чи конфлікт, вони навіть сховалися від Війни, що була дуже давно. А тепер їх тут можна побачити вкрай рідко. Частіше всього у академію відправлять тільки знатних родів драконів.

— А ти їх бачила?

— Так, навіть з одним знайома. Він поступив сюди два роки тому, а я йому проводила екскурсію, як і тобі зараз.

— Було б цікаво з ним познайомитись... — якось вирвалось з думок.

— Отже, давай тепер розкажу про саме навчання. Академія містить п'ять курсів. На кожній з них по кілька факультетів. Перший курс — підготовчий. Він має кілька факультетів, на котрі ти будеш обов'язково ходити та вчитися. У кінці курсу — требяа складати іспит на свою магічну силу. У всіх вона проявляється по різному. Декани на своєму зібранні самі придумують іспити, або буває й таке, що прийдеться бути не самою, а брати участь з іншими однокурсниками. Там немає нічого важкого. І так, розкажу тобі детальніше про твої факультети...

— Ні, ні! Будь ласка, зупинись! — подумалось, що зараз у мене голова трісне від інформації ще одної схибленої. — Мені зараз не це потрібно, Маро! Не ця інформація!

Я дійсно вважаю, що це цікаво, типу, магією пошмуляти, награтися і все. Але не залишатися тут вічно! Так, це досить цікаво, потрапити в інший світ, побувати у невідомих краях, стати магом і боротися зі злом. Але, ну, просто нереально! Це справді чудеса, стільки книжок пишуть про попаданок, а я тут, не знати де! Я б з радістю тут лишилась, якби мала когось у цьому світі, а так — ні. У мене, у своєму світі багато близьких. Як згадаю, що там моя рідна Люсі, мої друзі — серце стискається до болю. Сум поглинає всі мої думки про цей світ.

— Ти про що? — ми зупинилися при вході у якусь частину академії. Дверцята виглядали дуже масивними й великими, а ручок чи чогось схожого на них не було. Вони відкриваються так само, як і той Дрей, помахавши руками?

— Я маю на увазі, що мені тут не місце. Мені дійсно подобається цей світ, але в мене при достатньо академій у себе на Землі. Там я якраз мала б вступити в Академію Мистецтва, де мала вивчитись на графічного дизайнера! Я розумію, магія у вас в порядку денному, туди-сюди, але не для мене. Скажи мені, Маро, — я взяла її за долоні й глянула в її карі очі. — Є якийсь спосіб повернутися назад? Мені все рівно як, але... Будь ласка! — Я вже не знаю, чи прошу, чи молю.

Мара не дивилась на мене. Вона втупилась у кам'яну бруківку, нахиливши голову, і мовчала. Мовчанка тривала не дуже довго, проте напруження все-таки тривало, доки вона не вимовила ті самі найболючіші слова, які я не збиралася почути.

— Кать, мені правда, дуже-дуже шкода, але... — вона зробила маленьку паузу. — Виходу немає. Повір. У Всесвіті існує безліч світів, і з одного з них потрапила сюди я з братом. Нас сюди не запрошували, а навмисно відправили. Повернутися назад неможливо! Я знаю, що ти відчуваєш, адже у нас там лишилися батьки. Вибач, але не існує стежки звороту. Проте, щоб твої рідні не переживали, для нас проводять ніби ритуал, який робить так, щоб рідні забули тебе...