3 розділ

Ми не рухались. Щось мене тіпало від цього звуку. Біля нас проносились дивні звуки, чимось схожі на голодний стогін і лютий рик. Але голоса були тоненькими, ніби маленькі котики. Що дійсно мене налякало, так це були насправді коти. Тільки маленькі і великою кількістю наближались до нас. Кігті у них були дуже гострими й бились об кам'яну підлогу. Райдужка заливалась чисто червоним кольором, зіниці були видовжені у тоненьку чорну рисочку. Вуха великі й не спадали по голові, а були напружені й простягалися догори. Шерсть краплакового кольору довга і стояла напружено. Хвостів було по три і відрізнялися по довжині: короткий, середній і довгий. Зараз у кожного кота вони рухались, то випрямляючись, то згинаючись. Але хоча ці тваринки і виглядали гарно, проте довгі гострі зуби і кігті дають про себе знати.

— А ось куди ти мене хотів закинути! 

— Я лише хотів тебе трішки налякати! І до того ж і ти в цьому винна. Навіщо потянула мене за рукав!? — Хлопець ледве тримав себе в руках. 

— Ах так?! Та й всерівно. Обоє влипли. Ну, і що нам робити?! — не відводячи очей від тварюк, прошепотіла йому.

— Почнуть стрибати на тебе — відбивайся що ж сили. Старайся не діставати подряпини на шкірі від них — дуже заразно і це може призвести до появи інфекції, котра, до речі, виліковується вкрай рідко. — почав пояснювати мені хлопець. — А я спробую знайти вихід. Ти тільки теє, не підпускай і до мене. 

— Постривай-постривай! А ти не можеш своїми чарівними ручками їх відлупцювати? Я ж бачила все на свої очі. — Згадала той момент з блакитною «печаткою» й задала питання.

— Магія не діє на них. Ці тварюки мають імунітет на магічні удари. Є такі маги, що можуть і нею їх покрити, але нам наш рівень могутності не дозволяє. Я б тобі цілу біографію про них розказав, але бач, часу обмаль. Головне, що зараз їх можна побити тільки фізично. 

— Гаразд, я зрозуміла. А ти що робитимеш, якщо двері, якщо вірити твоїм словам, відкриваються тільки ззовні?

— Постараюсь намутити з дверним замком дверей. Я вивчав основи Винахідництва Золотої Дюжини, працював над складними предметами й сам їх відтворював, по своєму. Були навіть такі складні головоломки, що пробував взламувати не один день. А двері — це просто іграшка для малюка. Зараз спробую відімкнути...

Він дістав з поясниці свій акуратненький кинжал і розмістив його перед собою. Одною рукою утримував рукоятку, а другою тримав недалеко від кінчика ручки кинжала. Це виглядало, ніби він тримав запалений сірник і прикривав рукою вогонь, щоб той не погасився. Раптом на поверхні рукоятки з'явився невеликий знак, який почав світитися фіолетовим світлом. Печатка переливалася в різні кольори, освічуючи маленький простір приміщення. Я так задивилася на це диво, але мене перервали. Я ледве змогла ухилитися від першого нападу маленької тварюки. Лапи у неї були довгі, що кігті майже змогли зачепити моє обличчя. Швидко знявши піджак, я схвильовано взялась тримати його перед собою як захист. Як тільки одне ворухнеться і побіжить у мою сторону — замахуюсь тканиною і даю відлетіти флаєру на добреньку відстань від себе та хлопця. 

Секунди змінились на хвилини... Мені вже надоїло ледве відбиватись від них. Одного разу навіть пропустила одного. Хлопець стояв біля замку дверей, не реагуючи на навколишнє середовище. А та тварюка майже що ранила його, але я встигла раніше і штовхнула ту бордову тушку подалі. 

— Ти вже скоро? — Ледь не задихаючись, мовила я. — Я вже не можу відбиватись. Що ти там сказав про «двері може відкрити і малюк!? 

Піджак вже був майже порваний, волосся розпатлане, а я ледве тримала себе на ногах. Коли я вже збиралась падати на землю, замок дверей клацнув, а «винахідник» відкрив двері. Він кивнув мені, і я почала «повзти» у сторону світла, що показався за дверима. Але дещо не розрахувала і один флаєр зачепив мене своїми кігтями за ногу. Сильний жар охопив моє тіло. Я подивилася на подряпану шкіру і охнула: не знаю чому, але вона заживала. Края порізів зростались, а кров, що так помалу текла з ноги — миттєво потекла у зворотню сторону, звідки вона взяла початок. Рана загоювалась, залишаючи за собою чисту і без шрамів шкіру. Мене вже вдруге щось вколило в серце. Я не можу зрозуміти, що саме. Відчувалось якесь дивне відчуття, енергії прибавлялось, голові почало прояснюватись, а на  душі ставало легше. Адреналін вдарив у голову... Раптово на мене накинулись зразу кілька флаєрів, але рахуючи поки мою несвідомість, я на автоматі просто виставила руки уперед і прикрила очі, очікуючи своє «розчленування». Дякую, тобі, хлопчику, що так стоїть збоку і споглядає, а не допомагає...». Але сталося дещо те, на яке я ніяк не могла розраховувати. На долонях моїх простягнутих рук з'явилась чорна сфера, котра з маленького росту поступово збільшувалась. Все сталося миттєво: Сфера вибухнула, повністю направивши свої потоки у бік тварюк. Все ніби застигло у часі. При зіткненні дивного поля цієї сфери флаєри зупинилися у польоті і раптово почорніли. У ту ж секунду вони буквально перетворилися на чорний попіл, котрий тут же впав на кам'яну підлогу.

Я остовпіла від страху і не могла поворухнутися. Що я тільки що зробила?! Мене миттєво почало трясти від шоку, а вуха заклало. Таке враження було, що сиділа в вакуумі, слабо чула, і тільки бачила, як той хлопець підбіг до мене, щось кричав і взяв на руки. Я все ж залишалася у свідомості. Десь недалеко від реальності знаходилась, все ще не замічаючи нічого окрім того, що стелі починають мінятися. 

Мене посадили на підлогу, а хлопець обійшов і сів навпроти. Потрошки почала приходити в себе. Дихання все ще було важке і проскорене, ніби бігла цілу стокілометкровку. У вухах дзвеніло, а у голові спливало лише одне питання: «Що це було?» Я сиділа на холодній підлозі і дивилась на свої пальці, котрі були замкнені у ручному замочку. Я і без погляду зрозуміла, що той хлопець дивився не мене. Мовчання тривало кілька хвилин, але вона показалась мені вічністю. За цей час я перестала труситися і заспокоїлась. Напевно, він того і очікував, адже пізніше спустився на підлогу і мовив:

— Ну ти даєш, звичайно. Я такого від тебе не очікував. Я в курсі, що ти безлика. Знав, по крайній мірі. — він нахилив голову на бік. — Це видно по тобі самій, якщо зчитувати твої емоції. Шок, здивованість, страх. Усі негативні емоції показались на тобі усього то за кілька хвилин, коли ми перебували там. Але я всерівно не довіряю. Можливо, ти просто майстер акторства, але й сам не думаю...

Я підняла погляд на нього і майже що прохрипіла:

— Безлика... Що це значить? Поясни мені будь ласка. 

— Як тобі пояснити... — почухав потилицю він. — Безликі — це істоти без дару, без магічних сил чи проклять. Вони беззахисні, слабкі й тому швидко зникають зі світу. Просто вимирають. Безликі народжуються при союзу двух створінь різних рас, існує така можливість, что народиться дитина с даром, проте вкрай рідко. Безлика дитина у сім'ї — ганьба для роду. Таких дітей залишають, або гірше — віддають в рабство чи вбивають. Іронія долі, шпіонко. Тобі сильно повезло. — Хлопець хижо посміхнувся і протянув до мене руку. — Мене звати Дрімлеон. Не дуже приємно, але познайомитись треба.

Я прищурила очі і недовірливо поглядала то на нього, то на його обличчя. Але все ж простягнула руку й ми зціпились у рукостисканні. 

— Катя...

Щось впало на підлогу. Звук був гучний і віддався віддунням по залі. Ми повернули голову до джерела звуку. Посередині залу стояла невисока худенька дівчина, яка скинула з рук пакети. Вона стояла з широко відкритими очима і здивовано дивилася на нас.  Темно-коричневе волосся зав'язане в два хвостика, що висіли з боків голови, кругле обличчя і приємні риси. Якусь хвилину вона дивилася на мене, а потім підлетіла до названого Дрімлеона і дала долонею по потилиці. Той аж ахнув і встав на ноги.

— Лео, безодня тебе забирай, що ти тут робиш?! Що це за манери?! — Почала кричати та дівчина на нього. Голос був гучним, але приємним. Я округлила очі і дивилася на «важку» ситуацію. — Що ти з нею творив, поки мене не було? Ось так завжди, як піду, то братик стає некерованим. Моя психіка не витримає. Темрява... Навіщо мені на плечі посадили молодшого? Розуму не збагненно!  

Дівчина зло пропалювала дірку в нього, а потім пом'якшала, як тільки я хотіла сказати, що тут відбувається. Вона мило посміхнулася і сказала: 

— Я Мара, приємно познайомитися. Я сестра цього, — кинула мигцем поглядом на нього і знову подивилася на мене. — обшарпанця. Напевно, ти та сама дівчина, для якої потрібно провести екскурсію по академії.  Мені ректор повідомив. Ну що ж, вітаю, люба, ти тепер офіційно під моїм наглядом. — І загадково прищулилася.

Відчуваю, цей день добром не закінчиться...