Розділ 1 На січ

Повісь

Колись були козаки характерники які рідну землю захищали та монстрами могли полювати, й ця історія про одного із них тільки юного, й одної хатини мазунка якої дах був із соломи, а всередині була як чи часи. А про часи були таки русинами наш називали, а кацапів московітами, й картина козак Мамая й ікона Божої матері на стіни й рушниками. Та зібрались козаки із жінками та діти ний. – «Сверіля скажеш сотнику нашому, що я до січи поїхав, із називним сином добре» промовив один із них у якого був чуприною, Сверіля почесав голову й говорить, - «Василь за чим тобі на сичі тільки скази, якщо ні секрет?». – «Добре сусід я характерник, і я Бориса чимось навчив може він чимось навчиться новим заклинанням та як вбивати монстрів, й рідну землю захищати» промовив спокійно Василь. Майже всі хто почули здивовані й трохи страшно, бо люди які ні володіють магією, та ні знають бояться та всі рівно просять допомоги у тих хто володіє. – «На сич зібрався із Борисом, а я із Янтошкою маю самі по дому» промовила жінка Василя Гана, нащо Василь відповів так, - «Гана все буде добре, Борис має знати більше низ я та має, та захищати  рідну землю від бусурманів  та монстрами битись. Й я думаю що ні проти», нащо Гана усміхнулась, вона та її донька від минулого шлюбу були гарними та чорноброві. - «Ох ти козарлюга, а всі думали різу, а тобі потім нічого, й всі гадали чого» промовив козак із сережкою вузі, - «та ти ні питав Гарсен», сказав Василь й так вони розмовляли, а потім по домах. А Борис це чув він був радій  побувати на січи, наступній день Василь говоре Гані, - «Гано приготов нам по їсти, бо дорога наш чекає далека». Й пішов до коней, а Гана й Янтошка почали зварили ним й на дорогу теж, за тим й Борис став й пішов умиватись, він був юним але добре володів шаблею й вогнепальною зброю тих часів. Та розумним та хоробрим й золотими волоси були, стріляти його навчив справжній батько коли був живим, окрім чого він що за будь яку роботу треба гроші получати. Коли умився прийшов до дому й побачив що стіл був накритий, вареники із картопляні та сметаною риба смажена, а Василь говоре. – «Дякую Гана половину мішок добре», тим часом Борис їв до нього Янтошока пішла та говоре, - «ну як смачні?». Нащо Борис відповів, - «так смачні дякую, я буду сумувати за вами», потім Гана почала говорить. – «Нехай ваш збереже бог, й ви повернетесь живими та здорові», нащо Василь   відповів так, - «ні бійся Гано з нами все буде порядки, й береженого бог збереже». За тим Василь сказав щоб Борис вдягнув сірий жупан із червоним поясом, та взяв шаблю й самопал й Борис пішов, а Василь взяв їжу у мишок та погрузив  на коня, на якому він буде їхати.   – «Де моя шабля й самопал» промовив Борис, - «ну дай я тобі допомогу шукати, ми разом знайдемо» промовила Янтошка, нащо Борис відповів й усміхнувся. – «Добре я за», а тим часом Василь відкрив ворота із дерева я бачить Сверіля, - «ти що тут робиш?» запитав Василь, нащо  Сверіля відповів так. – « Готів вам позивати удачі й все село  теж», за тим із  вийшов Борис, й Василь йому   говоре. – «Сідай на коня без мішків та поїхали», а Борис знайшов шаблю  та самопал зробив а перед е тим  по дякував Янтошки, а Василь перед останок обняв Гану та Янтошку.

За тим Василь  всів на коня й говорить, - «дякую ми повернімось живими та  здорові, ну погнали», помчались на конях. Й мчались весь день, аж поки  Василь віриш що треба відпочити та завтра продовжити, віліс запалив вогнище та говорить, - «завтра ми побачимо сич. Й там тебе научить як буди характерником, й ти будеш знати більше низ я», Борис усміхнувся та запитує, - «а на ні вб’ють». – «Та  ні бійся ми майже до січи, й хтось ні подумає наш вбити» промовив Василь,  потім почали їсти, потім вони лягли спати.  Наступний день вони продовжили свій шлях, паралельно чим думав Василь як він покаже другим характерникам Бориса, й його навчать й буде новий захисник  рідної землі та мисливець на монстрів. Й вирішив Василь за співати, одну славну козацьку пісню, - «й була в мене   коняка розбишака й все поламала, й  тільки козаночок  й все поламала»,  й так вони аж ні побачили камяной хрест. А  заний була січ, й від чути пішло все без чого не було української  націй, бо із січи  пішло козацтво а з ним й характерніство,внизу вони  побачили  паромника й тих хто   рибачили на чайки. – «Звідки й за чим на січ йдете?» запитав  паромник, у  якого лице на пів кругле якій був спокійний, й хрестив руки. Нащо Василь  відповів так, - «я Василь відправився на січ до характенирків по говорить, щоб мого названого сина навчили», на що паромник усміхнувся й говоре. – « Й що один характерник все добре,  залишайте ви й ваші коні й до січи», й так вони впливи до  січи аж поки пере впливи усі  дніпровськи порохи та добрались січи.

«Так я з вами піду, бо напевно ти загубиш свого  названого сина» промовив  паромник, на що Василь відповів так. – «Добре буде ну пішли»,та йдучи вони бачили гармати які стояли мирно, й коли до йшли до самої січи їх зустріли козаки які на вежах були.      

Й один з них говоре, - «й кого ти до наш привив?», нащо паромник відповів так,- «козака якій щоб син був козаком», - «козаком як їх звати та по якому він шляху йди цей хлопчина» промовив знову один із них. Нащо Василь почав говорити, - «мене звати Василь зимною  мій названий син Борис, й він  йде по п’ятому по харатерниському,по учувши вони здивувались та відкрили шлях їм.