День 63.

Висування почалося ще до світанку й від самого початку проходило в тій напруженій тиші, яка виникала перед будь-якою операцією, коли люди вже знали завдання, перевірили спорядження й більше не мали чого обговорювати. Підрозділ рухався до району, який аналітики визначили як найбільш імовірне місце появи роботів.
Це був лише розрахунок, складений із уривчастих даних: кількох знищених позицій, зниклих патрулів і дивних маршрутів противника, що обходили цю частину фронту стороною. Лея не дозволяла собі сприймати припущення як факт. Над селом уже працювали їхні розвідувальні дрони, і картина, яку вони передавали, виглядала майже звичайною: зруйновані будинки, покинуті позиції, порожні дороги, вирви й темні смуги посадок. Ні руху, ні техніки, ні людей. Саме ця порожнеча й змушувала всіх дивитися на кожен уламок довше, ніж зазвичай.

Турелі почали розвантажувати одразу після того, як перші групи зайняли підходи до села. Нові машини одна за одною сходили з транспортерів і повільно розходилися між зруйнованими будівлями, займаючи позиції, з яких могли перекривати одна одну вогнем. Лея стежила за цим із тимчасового пункту управління, обладнаного в напівзасипаному підвалі колишньої адміністративної будівлі. Навколо неї працювали оператори, перевіряли зв'язок, синхронізували сектори, піднімали перші пари малих дронів. Усе відбувалося рівно, майже буденно, але напруга не зникала. Вони прийшли сюди саме тому, що в цьому місці щось було не так, і кожна хвилина без контакту не заспокоювала, а лише давала противнику більше часу побачити їх раніше.

— Не розтягуйте машини занадто далеко, — сказала Лея, спостерігаючи, як на карті формуються сектори перекриття. — Ми не знаємо, скільки їх тут і звідки вони з'являться. Якщо контакт буде, не намагайтеся ловити кожну окрему ціль. Тримаємо позиції так, щоб будь-який робот, який піде на одну машину, одразу потрапляв під вогонь іншої. Нам зараз важливо не показати, що ми швидші. Нам важливо не дозволити їм розібрати нас по одному.

Вектор, який перебував ближче до переднього краю, підтвердив наказ, і турелі остаточно зайняли свої місця. Над руїнами одна за одною проходили малі розвідувальні машини, ковзаючи між дахами й опускаючись нижче, щоб заглядати за зруйновані стіни. Вони працювали нормально, передаючи чітке зображення, але на екранах не було нічого, що могло пояснити, чому північні війська вже давно обходили цей район. Лея кілька разів переглянула останні маршрути противника й відчула, як у неї поступово з'являється неприємне відчуття, ніби вони зайшли в місце, межі якого існували лише для однієї сторони війни.

Перший постріл прозвучав так раптово, що оператори не одразу зрозуміли, звідки він прийшов. Куля вдарила в стіну над входом до підвалу, вибивши з бетону хмару пилу, і майже одночасно на кількох екранах почали з'являтися рухомі мітки. Лея різко випросталася, відсуваючи від себе схеми маршруту й збільшуючи карту села. Роботи вже були всередині. Вони не наближалися і не проривалися з переднього краю.

Вони вже чекали.

— Контакт підтверджений, — сказала вона, і цього разу голос її прозвучав значно тихіше, ніж раніше. — Усі машини в бойовий режим. Не стріляйте самостійно по першому силуету. Вони працюють групами, тому спочатку дайте картину всім секторам. Якщо зараз кожен почне вести свою ціль, вони розтягнуть нас по всьому селу.

Але наказ лише встигли передати, коли перший робот вийшов із-за зруйнованого будинку. Він рухався швидко, але не прямо на турелі, а по дузі, ніби вже знав, де знаходяться їхні позиції. За ним з'явився другий, потім ще два, і відразу стало зрозуміло, що вони не просто випадково натрапили на український підрозділ. Роботи почали розходитися, займаючи різні напрямки, і водночас із кількох сторін відкрили вогонь.

Турелі відповіли майже одночасно. Село, яке ще хвилину тому стояло нерухомим у передранковій темряві, раптом наповнилося гуркотом пострілів, ударами по бетону й дзвоном уламків, що сипалися з фасадів. Один із роботів спробував прорватися між двома будинками, але сусідні турелі встигли звести вогонь у вузькому проході. Робот здригнувся під серією влучань, різко змінив напрямок, проте наступні постріли вже наздогнали його в русі. Його тіло почало розвертати ударами, але навіть після кількох влучань робот ще намагався продовжити рух, поки чергова серія не збила його з ніг і не перекинула на бік.

Лея встигла відзначити знищену ціль, але радіти було рано. Поки турелі концентрували вогонь на першій групі, інші роботи вже змінили позиції. Один із них зник за уламками, і майже відразу з іншого боку села пролунав короткий удар. На карті згасла одна з міток спостереження.

— Вони не б'ють по броні, — сказала Лея, нахиляючись до оператора. — Подивись, куди прийшли попадання.

Кілька секунд той переглядав дані, а потім повернувся до неї.

— Сенсори. Наведення. Дрони.

Лея вже бачила це сама. Роботи майже не витрачали боєприпаси на броню турелей, якщо могли обійти їх або залишити без «очей». Одна з машин ще залишалася цілою, але її головний сенсорний блок було розбито, і вона тепер стояла серед руїн, повертаючи ствол у бік звуків, але не маючи повної картини.

— Усі дрони опустити нижче, — наказала Лея. — Не висіть над ними. Якщо вони знають, що наші очі в повітрі, вони почнуть полювати спочатку на них. Працюємо між будинками, короткими маршрутами. Я хочу бачити проходи, а не красиву карту зверху.