День 62

Лікарі більше не знаходили причин утримувати Алісію під постійним наглядом. Капсула відновила пошкоджені тканини, зрослися кістки, зникли навіть ті рубці, які ще кілька днів тому здавалися незворотними. Щоденні обстеження показували однаковий результат: фізично вона була повністю здорова. Після усього двох додаткових днів спостереження лікарі нарешті дозволили їй повернутися до тренувань, але попередили, що навантаження доведеться збільшувати поступово.

Того ранку Алісія вперше після того страшного дня зайшла до великого тренувального комплексу характерників. У просторій залі вже працювали кілька навчальних груп. На одному майданчику відпрацьовували переміщення в бою, на іншому билися тренувальними шаблями, ще далі курсанти вправлялися у швидкісних комбінаціях під уважним наглядом інструкторів. Коли Алісію помітили, кілька людей привіталися, хтось усміхнувся, а один із курсантів навіть на мить забув про власну вправу.

Її тут добре знали. Ще зовсім недавно інструктори часто ставили Алісію за приклад новачкам, а її техніку вважали однією з найкращих серед молодих характерників. Тепер вона знову стояла посеред знайомої зали, але відчувала на собі більше поглядів, ніж хотіла б.

Головний інструктор зустрів її біля центрального майданчика.

— Ну що, повернулася?

— Схоже на те.

Він усміхнувся.

— Я вже почав думати, що ти вирішила остаточно позбутися тренувань і перейти на спокійніше життя.

— Не дочекаєшся.

— Так і думав.

Він потиснув їй руку, а потім уже серйозніше додав:

— Лікарі дозволили, але сьогодні без геройства. Подивимося, як ти себе почуваєш, і будемо від цього відштовхуватися.

— Я нормально себе почуваю.

— Ти це сказала ще до того, як лікар дозволив тобі вставати з капсули.

— Тому що я й тоді нормально себе почувалася.

Інструктор подивився на неї з таким виразом, що Алісія не витримала й усміхнулася.

— Добре, — сказав він. — Почнемо з розминки. А там побачимо.

Перші вправи пройшли краще, ніж вона очікувала. М'язи працювали нормально, дихання швидко увійшло у звичний ритм, а знайомі рухи поступово повертали відчуття контролю. Після кількох хвилин Алісія навіть перестала думати про те, що її тіло зовсім недавно лежало нерухомим у медичній капсулі.

Наступною була вправа з тренувальними шаблями. На стійках були закріплені дерев'яні мішені з невеликими позначками, у які потрібно було влучати точно визначеними ударами. Алісія виконувала цю вправу сотні разів і знала її майже напам'ять.

Перший удар пройшов трохи вище мітки. Вона зупинилася.

— Ще раз, — сказав інструктор.

— Бачила.

Вона повторила рух. Цього разу удар торкнувся самого краю мішені. Алісія невдоволено подивилася на шаблю.

— Щось не так із рукояттю?

— Ні.

— З нею точно все нормально?

Інструктор узяв шаблю, перевірив кріплення й повернув їй.

— Абсолютно.

Алісія знову стала в позицію.

— Тоді справа в мені.

— Спробуй не думати про кожен рух окремо.

— Я не думаю.

Він лише підняв брову.

— Ти зараз буквально дивишся на свою кисть перед кожним ударом.

Алісія глянула на руку й сама зрозуміла, що він має рацію.

— Добре. Ще раз.

Вона зробила вправу знову. Тепер намагалася не контролювати рухи свідомо, але результат майже не змінився.

— Дивно, — сказала вона.

— Що саме?

— Я знаю, куди повинна влучити. Бачу мішень. Рука робить усе правильно, а в останню мить ніби трохи змінюється траєкторія.

Інструктор не відповів одразу.

— Давай поки залишимо це. Перевіримо в русі.

Він запросив на майданчик одного з досвідчених курсантів. Хлопець одразу впізнав Алісію й помітно напружився.

— Без повної сили, — попередив інструктор. — Звичайний спаринг.

— Я зрозумів.

Алісія підняла шаблю.

— Не хвилюйся. Я сьогодні не в найкращій формі.

— Тобто сильно бити не будеш?

Вона коротко усміхнулася. Бій почався спокійно. Перші кілька обмінів Алісія легко контролювала дистанцію. Вона змусила суперника відступити, змінила напрямок атаки й провела знайому комбінацію. Рухи поступово ставали впевненішими.

Потім хлопець раптово змінив напрямок руху, і цей несподіваний маневр на мить вибив Алісію з реальності тренування. Перед очима знову спалахнуло небо, під ногами розтікалася кислота, люди падали вниз, хтось кричав, а чиясь рука відчайдушно тягнулася до неї крізь хаос.