День 53

Миколай прокинувся ще до світанку, хоча майже не спав. Кілька хвилин він лежав нерухомо, слухаючи тишу за вікном, а потім відкрив ранкове зведення. За ніч у країні знову змінилися сотні позначок: у кількох містах енергетики ще не відновили живлення, рятувальники працювали на завалах, а протиповітряна оборона витратила значну частину боєкомплекту. Окремо стояло повідомлення розвідки про підготовку нових пусків. Наступна атака ще не почалася, але її ознаки вже з'являлися на карті.

Миколай відклав зведення й підійшов до вікна. За кілька годин країна знову мала прокинутися після ночі ударів, а людям на місцях доведеться робити те саме, що й учора: ремонтувати мережі, розбирати завали, відновлювати зв'язок і готуватися до наступного удару. Водночас на інших екранах уже з'являлися дані про нові лазерні установки, виробництво дронів-перехоплювачів і системи, які тільки починали розгортати. Технології приходили, але не досить швидко. Їм потрібен був час, щоб перетворитися з окремих машин і прототипів на систему, здатну прикрити всю країну.

Саме про це Миколай думав, коли напередодні сказав президентові погоджуватися на пропозицію Альянсу. Не про довіру до партнерів і не про красиву дипломатичну перемогу. Україна нарешті отримувала те, чого раніше не мала, але перші результати ще були занадто малими, щоб зупинити кампанію, яку противник уже розгорнув. Якщо залишити все як є, наступні удари могли знищити більше, ніж вони встигнуть відновити.

На мислезв'язку з'явилося нове повідомлення. Миколай відкрив його й кілька секунд мовчки переглядав дані. На одному з напрямків північні знову збільшили активність. Одночасно розвідка підтвердила переміщення додаткових пускових установок і накопичення боєприпасів. Пауза, яку вони могли отримати, ставала дедалі ціннішою саме тому, що противник уже готувався до продовження війни.

Миколай повернувся до столу й відкрив канал зв'язку з президентом.

— Є підтвердження щодо припинення вогню, — сказав той після короткого привітання. — Вони готові зупинитися по нинішній лінії. Без відведення наших сил.

— А обстріли?

— Готові припинити одночасно. Питання тільки в тому, чи погоджуємося ми.

Миколай знову поглянув на ранкову карту. На ній ще залишалися позначки нічних влучань, а поруч уже з'являлися нові повідомлення про підготовку ударів. Він не мав ілюзій щодо того, що станеться після завершення перемир'я. Північні використають паузу для перегрупування, відновлення запасів і підготовки нової кампанії. Україна теж використає її для того самого, але для неї кілька місяців означали значно більше.

— Погоджуйся, — сказав Миколай. — Але за цей час ми не повинні просто чекати. Треба, щоб кожен день працював на наступний етап війни.

Президент кілька секунд дивився на нього через канал зв'язку, а потім кивнув.

— Зрозумів.

Зв'язок завершився. Миколай залишився перед картою й ще раз переглянув дані виробництва. Нові системи тільки починали надходити. Частину обладнання ще потрібно було виготовити, частину — навчитися використовувати, а деякі рішення взагалі ще існували лише на кресленнях. Проте вперше за останні дні в них з'являлася можливість працювати не між ударами, а хоча б якийсь час без них.

За вікном почав світати новий день. Миколай знав, що війна нікуди не зникла і що противник не відмовився від своїх планів. Перемир'я лише відкладало наступне зіткнення.

Але цього разу Україна мала використати відкладений час не для відновлення після ударів, а для підготовки до того, що прийде після нього.

* * *

Цієї ночі Олексій уперше за останні п'ять діб побачив на екрані не просто чергову масовану атаку, а систему, яка починала працювати під неї. Він сидів у командному центрі вже кілька годин, коли на оперативній карті з'явилася нова хвиля цілей. Позначки виникали одна за одною, спочатку на півдні, потім на сході й півночі, а за кілька секунд система вже рахувала сотні маршрутів.

— Скільки?

— Понад дев'ятсот, — відповів оператор. — Поки що підтверджених.

Олексій не відвів погляду від карти. П'ять днів тому така цифра означала майже гарантоване перевантаження оборони. Тепер система почала розподіляти цілі ще до того, як більшість із них увійшла в зону ураження.

Першими пішли ударні безпілотники. Найдешевші з них перехоплювачі почали брати ще на дальніх підходах, а там, де вони проривалися далі, працювали лазерні установки. На карті одна за одною зникали позначки, і оператори вже не витрачали на кожну ціль окремий боєзапас дорогих ракет.

— Скільки лазери забрали?

— Сто тридцять сім за перші сім хвилин.

Олексій машинально глянув на сусідній екран. Ще тиждень тому він навіть не уявляв, що побачить такі цифри в українському зведенні. Тепер це вже не виглядало дивом. Сто дванадцять мобільних установок працювали в різних районах країни, а двадцять адаптованих комплексів залишалися підготовленими для складніших цілей. Паралельно під землею вже йшли серійні випуски дронів-перехоплювачів.