День 52

Три дні людство чекало нового удару. Після першого обстрілу всі вже розуміли, що означає пропустити хоча б одну брилу: місто могло зникнути разом із сотнями тисяч людей. Перехоплювати астероїди біля планети було надто небезпечно. Чим ближче вони підходили до цілі, тим менше часу залишалося на реакцію, а отже, кожна помилка могла стати катастрофою.

Тому науковці й військові вирішили шукати ворога там, де він готував наступний удар. Якщо рогаті використовували астероїди як зброю, людству потрібна була власна мережа спостереження безпосередньо в поясі, звідки могли запускатися нові брили.

Першим туди погодився вирушити Рамос.

Його корабель відійшов від орбітальної платформи й завмер на безпечній відстані. У рубці навігаційна проєкція показувала зорю, планети та величезну область простору, позначену напівпрозорою сіткою. Саме десь там мав перебувати астероїдний пояс. Проблема полягала в тому, що жодної точної точки для переходу в них не було.

Пілот кілька разів перевірив розрахунки, після чого повернувся до Рамоса.

— Похибка все одно величезна. Можемо вийти за мільйони кілометрів від потрібного району.

— Нам не потрібно влучити в конкретний астероїд, — відповів Рамос. — Потрібно опинитися достатньо близько, щоб його побачили сенсори. Далі скоригуємося.

— Якщо взагалі буде що коригувати.

Рамос ще раз подивився на навігаційну модель. На екрані вона здавалася точною, майже реальною, але він добре розумів різницю між розрахованою точкою та місцем, яке існувало в справжньому просторі. Планети рухалися, корабель рухався, астероїди тим більше не залишалися на місці. Їхній маршрут будувався не до нерухомої цілі, а до області, де через певний час мав опинитися сам корабель.

Він зосередився на переданому йому образі точки призначення.

Портал відкрився перед кораблем, і зоряне поле зникло за чорною поверхнею переходу. За кілька секунд простір знову став звичайним.

Першими заговорили прилади.

На екранах з'явилися показники навігації, сенсори почали сканувати навколишній простір, а штучний інтелект кілька секунд мовчки зіставляв отримані дані з розрахунковими координатами. Пілот нахилився до дисплея, після чого невдоволено похитав головою.

— Промахнулися.

Рамос подивився на карту.

— Наскільки?

— Зараз порахуємо.

Цього разу відповідь його не засмутила. Корабель опинився не там, де планували, але тепер вони мали те, чого не було до першого переходу, — реальну точку в просторі. Штучний інтелект порівняв її з початковою моделлю, визначив напрямок похибки й одразу перерахував наступний перехід.

— Готово, — сказав пілот. — Другу точку маємо.

Рамос кивнув.

Другий портал відкрився майже відразу після команди. Цього разу корабель вийшов у район, де сенсори почали знаходити об'єкти один за одним. Спочатку їх було кілька, потім десятки. Більшість залишалася далеко, але навіть цього вистачило, щоб навігаційна система почала складати локальну карту.

Пілот збільшив один із секторів.

— Ось вони.

На проєкції з'явилися слабкі позначки, розкидані на величезних відстанях одна від одної. Ніякого суцільного поля каміння, яким астероїдний пояс часто уявляли на старих зображеннях, не було. Між окремими тілами лежали мільйони кілометрів порожнього простору.

Але тепер цей простір уже мав координати.

— Обирай найбільший доступний об'єкт, — сказав Рамос.

Корабель змістився ближче. Третій портал вивів їх просто до темної нерівної брили, яка повільно оберталася перед оглядовим екраном. Вона була настільки великою, що на кілька секунд заповнила весь його простір.

Рамос відкинувся в кріслі й видихнув. Перший маршрут у невідомий район космосу вони проклали.

— Починаємо розгортання.

Із вантажного відсіку вийшов автоматичний зонд. Маневрові двигуни підвели його до поверхні астероїда, апарат кілька разів скоригував положення, а потім ударився опорами об камінь і закріпився. Через кілька секунд на панелі засвітився передавач.

У мислезв'язку з'явилася нова точка.

Рамос відкрив її й відразу передав координати іншим групам.

— Точку закріплено. Можете заходити без повторного пошуку.

Перший корабель з'явився менш ніж за хвилину.

За ним через той самий портал вийшов другий, потім третій. Кораблі не затримувалися біля базового астероїда. Кожен отримував свій сектор, відкривав короткий перехід до наступної ділянки, знаходив придатне тіло й залишав там зонд.

Один маршрут породжував наступний.

На навігаційній карті почали розростатися нові лінії. Там, де ще кілька годин тому була лише приблизна область простору, тепер виникала мережа реальних координат. Зонди передавали дані про орбіти й розміри астероїдів, кораблі переміщувалися між ними, а штучний інтелект збирав усе в єдину модель.