День 50

Повітряна тривога почалася ще до опівночі. Спочатку все виглядало звично: ударні безпілотники заходили з різних напрямків, мобільні вогневі групи займали позиції, у повітря піднімалися дрони-перехоплювачі. Але за першою хвилею прийшла друга, потім третя, і карта повітряної обстановки перед Олексієм почала заповнюватися позначками швидше, ніж оператори встигали їх обробляти. Одні цілі змінювали маршрут, інші годинами кружляли над областями, змушуючи ППО перекидати засоби з одного району в інший. Потім додалися крилаті ракети, а майже одночасно зі сходу почали надходити повідомлення про балістичні пуски.

Олексій стояв перед екраном, на якому вже майже не залишалося вільного місця. Повідомлення про збиття перемежовувалися з новими цілями, а черговий оператор раз у раз просив підтвердити пріоритети. Проте найбільше генерала непокоїла не сама кількість повітряних цілей. На сусідньому екрані одна за одною спалахували позначки пошкоджених енергетичних об'єктів. Щойно диспетчери перекидали навантаження після одного удару, новий приліт виводив із ладу резервний вузол. В одному з міст зупинилися насосні станції, в іншому без живлення залишилася частина системи теплопостачання, а ще одна теплоелектростанція отримала серйозні пошкодження.

— Вони б'ють не просто по мережі, — сказав Олексій, дивлячись, як диспетчери намагаються втримати баланс. — Вони не дають нам її відновлювати.

До ранку стало зрозуміло, що атака має ще одну мету. Поки ППО витрачала боєприпаси й сили на масу безпілотників, держава-агресор продовжувала тиснути на фронті. Резерви доводилося розподіляти між передовою, ліквідацією наслідків ударів і захистом критичної інфраструктури. Олексій майже всю ніч провів у штабі, переходячи від повітряної обстановки до енергетичної, а потім знову повертаючись до карти фронту. Чим довше тривала атака, тим очевиднішим ставало: якщо такий темп збережеться, старої системи оборони надовго не вистачить.

Під ранок він зв'язався з президентом і передав останні розрахунки. Понад вісімсот повітряних цілей уже було підтверджено, а розвідка повідомляла про підготовку нових пусків.

— Дрони ми поки тримаємо, — сказав Олексій. — Але вони намагаються перевантажити систему кількістю. Найгірше з балістикою. Ракет до комплексів, які ми отримували від союзників, залишилося на одну-дві подібні атаки. Якщо вони збережуть цей темп, ми просто не зможемо витрачати їх так само, як зараз.

Президент кілька секунд дивився на карту пошкоджень.

— А що можемо отримати від Нульового плану?

— Уже запитував. Вони готові допомогти, але не можуть просто перенести сюди всю систему. Вона прив'язана до інфраструктури міст-шляхів.

Майже одразу через мислезв'язок надійшло повідомлення про готовність представника Нульового плану приєднатися до наради. За кілька хвилин перед ними з'явився Сухум. Він переглянув дані, затримав погляд на карті енергетичних ударів і після короткої паузи розгорнув іншу схему.

— Повністю повторити нашу систему тут справді не вийде, — сказав він. — Але вам і не потрібно переносити її всю. Частину оборони можна відокремити від міської мережі.

На схемі виділилися десятки невеликих установок.

— Це лазерні турелі, які вже використовуються на Нульовому плані. Вони автономні й можуть працювати без інфраструктури міста-шляху. Першу сотню можемо передати вам одразу.

Олексій нахилився до столу.

— Що вони закриють?

— Передусім безпілотники. Якщо розгорнути їх біля енергетичних вузлів, великих міст і на основних маршрутах польоту, вони заберуть на себе значну частину дешевих цілей. Тоді ваші ракетні комплекси не доведеться витрачати на те, що можна знищувати дешевшими засобами.

Олексій одразу відкрив карту енергосистеми й наклав на неї маршрути підходу безпілотників. Кілька секунд він переміщував позначки, а потім зупинився біля найбільш навантажених районів.

— Не будемо розкидати їх по всій країні. Енергетика, великі міста й вузли, через які проходить найбільше маршрутів. Якщо ці сто турелей закриють хоча б частину найнебезпечніших ділянок, цього вже достатньо, щоб зменшити навантаження на ППО.

— Саме на це й розраховуємо, — відповів Сухум. — Перші комплекси можна почати переносити сьогодні.

Але дрони були лише частиною проблеми. Гірше залишалася балістика. Лазерні турелі не могли її перехоплювати, а готових комплексів, які можна було б просто зняти з оборони міст Нульового плану, не існувало в достатній кількості. Створити автономну систему для України було можливо, проте це вже вимагало часу, якого після цієї ночі ставало дедалі менше.

— Тоді працюємо в обох напрямках, — вирішив президент. — Перше — негайно переносимо лазерні турелі й забираємо ними частину дронів. Друге — отримуємо технологію дронів-перехоплювачів і розгортаємо їх виробництво тут. А щодо балістики — починаємо адаптацію важких систем окремо.

Сухум кивнув.

— Це буде швидше, ніж намагатися перенести всю нашу оборонну мережу.

— І що з готовими дронами?

— На всіх не вистачить. Але технологію передамо разом із виробничими рішеннями. Перші українські партії можна буде збирати тут.