День 50

Повітряна тривога почалася ще до опівночі. Перші групи ударних безпілотників зайшли з кількох напрямків майже одночасно, мобільні вогневі групи розійшлися по позиціях, у повітря піднялися дрони-перехоплювачі. Спочатку все нагадувало масовані атаки останніх тижнів, але кількість цілей продовжувала зростати.

За першими сотнями безпілотників ішли наступні. Вони розходилися над країною десятками маршрутів, змінювали напрямки, годинами кружляли над окремими областями, змушуючи протиповітряну оборону постійно перебудовуватися. Потім почалися ракетні пуски. Крилаті ракети зайшли з кількох напрямків, майже одночасно з ними на сході зафіксували балістику.

До другої години ночі Олексій уже не сприймав атаку як послідовність окремих хвиль. На карті одна група цілей накладалася на іншу, а повідомлення про збиття дедалі частіше перемежовувалися з повідомленнями про влучання.

Найбільше його непокоїли навіть не самі прориви а енергетика.

Один за одним аварійно відключалися вузли мережі. Диспетчери перекидали навантаження на резервні лінії, але невдовзі удар приходив уже по іншій підстанції. В одному з міст після кількох влучань зникло світло в половині районів. В іншому зупинилися насосні станції, і комунальники терміново запускали резервне живлення. Ще за двадцять хвилин прийшла доповідь про пошкодження теплоелектростанції.

Поруч із технічними зведеннями зростала інша статистика: Загиблі. Поранені. Зруйновані будинки.

Один із безпілотників, пошкоджений перехоплювачем, упав на житловий квартал. В іншому місті ракета зруйнувала частину багатоповерхівки. Рятувальники працювали під повторними тривогами, розбираючи завали й чекаючи нових ударів. До ранку кількість жертв продовжувала змінюватися, тому Олексій навіть не намагався запам'ятовувати цифри.

На фронті становище теж погіршувалося. Північні продовжували тиснути вздовж майже всієї лінії зіткнення, змушуючи перекидати резерви навіть на напрямки, які ще кілька днів тому вважалися відносно спокійними. Але цим займалися командувачі угруповань. Олексій майже всю ніч провів із ППО та енергетиками, бо якщо противник зможе одночасно виснажувати фронт і руйнувати тил, проблеми дуже швидко перестануть бути суто військовими.

Під ранок він зв'язався з президентом.

— Підтверджено понад вісімсот повітряних цілей. Переважно безпілотники, але одночасно застосовували крилаті й балістичні ракети. І це, схоже, лише початок.

На екрані між ними розгорнулася карта пошкоджень. Частина позначок усе ще мала статус попередніх.

— Розвідка бачить підготовку наступних пусків, — продовжив Олексій. — Якщо вони збережуть темп, можемо вийти на півтори-дві тисячі засобів ураження на добу. Не обов'язково однією хвилею. Значно гірше, якщо вони розтягнуть атаки на всю добу.

Президент перевів погляд із карти на генерала.

— ППО витримає?

— Дрони поки збиваємо. Але вони намагаються перевантажити всю систему одночасно. З балістикою гірше. Боєкомплект до комплексів, які ми отримували від союзників, закінчується. За такого темпу — одна-дві подібні атаки. Далі ракети просто не буде чим перехоплювати.

Кілька днів тому президент уже звернувся до гетьманів із проханням знайти заміну системам, постачання яких припинилося. Тепер чекати більше не було часу. Він надіслав запит Миколаю через мислезв'язок і майже одразу отримав відповідь: на Нульовому плані вже обговорювали ситуацію в Україні.

За кілька хвилин Олексій із президентом приєдналися до наради. Сухум вислухав уточнені дані й розгорнув перед ними схему оборони міст-шляхів.

— Перенести нашу систему сюди не вийде. Вона створювалася як частина інфраструктури міст і надто глибоко з нею пов'язана. Але окремі компоненти можна зробити автономними.

На схемі залишилися невеликі лазерні установки.

— Почнемо з безпілотників. Першу сотню турелей уже готують до перенесення. Ще кілька десятків мобільних лазерних комплексів можемо передати одразу.

— Коли вони будуть тут? — запитав Олексій.

— Перші — сьогодні.

Це вже щось змінювало. Не настільки, щоб прикрити всю країну, але Олексій і не збирався розпорошувати нові системи.

— Енергетичні вузли, великі міста й основні маршрути безпілотників, — сказав він. — Почнемо звідти.

Сухум погодився.

Разом із лазерами Нульовий план передавав технології дронів-перехоплювачів. Готових апаратів для всієї України не вистачало, тому виробництво мали розгортати вже на Першому плані. Значно складнішою залишалася балістика: відповідні комплекси були частиною єдиної оборонної мережі міст-шляхів, і для України доводилося фактично створювати їхню автономну версію.

— Скільки часу? — запитав Олексій.

— Більше, ніж у вас є до наступного удару, — відповів Сухум. — Тому спочатку заберемо на себе частину безпілотників. Ваші ракетні комплекси зможуть берегти боєкомплект для складніших цілей. Паралельно будемо адаптувати важкі системи.

Іншого варіанта поки не було.

Коли нарада завершилася, тривога в Україні все ще тривала. Десь уже відновлювали електрику, десь рятувальники продовжували розбирати завали, а розвідка повідомляла про підготовку нових пусків. На фронті тим часом ішли нові атаки, і резерви, які могли б допомагати ліквідовувати наслідки ударів у тилу, були потрібні там.