День 48

Президент уже збирався залишити кабінет, коли секретар повідомив про термінову доповідь. За кілька хвилин до нього увійшов один із керівників військово-промислового комплексу. Чоловік поклав на стіл планшет, але президент навіть не поглянув на нього. Вираз обличчя доповідача говорив достатньо.

— Прибула перша партія, — сказав той.

Президент завмер на мить.

— У повному обсязі?

— Так. Ракети, ударні безпілотники, комплектувальні та виробниче обладнання. Частину вантажу вже розподіляють між арсеналами й бойовими підрозділами. Решту передають підприємствам.

— Технологічна документація?

— Також отримана. Наші фахівці вже працюють із нею. Попередня оцінка підтверджує, що ми зможемо суттєво збільшити темпи виробництва. Але для перебудови частини ліній потрібен час.

Президент нарешті взяв планшет і швидко переглянув зведення. Цифри були значно більшими, ніж він очікував побачити в першій поставці.

Орден виконав обіцяне. Інакше й бути не могло. За всі роки співпраці президент не пам'ятав випадку, коли Орден відступив би від власного слова. Якщо його представники брали на себе зобов'язання, вони їх виконували. Але це правило завжди діяло в обидва боки: того самого Орден вимагав від тих, із ким мав справу.

Президент добре пам'ятав останню розмову з його представником. Той висловився гранично чітко: Північна держава отримає ракети, ударні безпілотники, технології виробництва й усе необхідне для продовження війни. Натомість від президента вимагалося довести розпочате до кінця. Україна мала припинити існування. А якщо він не впорається, Орден знайде іншого президента.

Про останню частину розмови він намагався не думати. Значно приємніше було називати Орден союзником — надзвичайно могутнім, закритим, зі своїми інтересами, але все-таки союзником. Так було простіше не ставити собі запитань про те, чому його власне політичне майбутнє може залежати від рішення людей, імена більшості з яких він навіть не знав.

Він повернув планшет доповідачеві.

— Коли все буде готове до застосування?

— Те, що надійшло в готовому вигляді, можна використовувати практично одразу. Перші ракети й безпілотники будуть передані бойовим частинам протягом доби. Щодо виробництва — перші підприємства зможуть перейти на нові технологічні процеси протягом кількох тижнів.

— Наступні поставки?

— Підтверджені. Точні обсяги ще уточнюються, але це лише перша партія.

Президент кивнув.

— Зберіть військове керівництво.

Вже через годину всі кого він викликав були присутні.

За довгим столом зібралися керівники Генерального штабу, командувачі основних напрямків і представники військово-промислового комплексу. На великому екрані перед ними висіла карта України, вкрита сотнями позначок. Енергетичні об'єкти, транспортні вузли, промислові підприємства, військові бази, склади, центри управління й великі міста утворювали складну мережу потенційних цілей.

Президент вислухав коротку доповідь про стан армії та наявні запаси. Після попередніх масованих ударів власні арсенали ракет і безпілотників були значною мірою виснажені, і військове командування вже готувалося перейти до економнішого режиму застосування далекобійної зброї. Але тепер ситуація змінилася.

Перша поставка Ордену не могла сама по собі вирішити проблему нестачі боєприпасів, але за нею мали прийти наступні, а передані технології поступово збільшували власні виробничі можливості Північної держави. Війна, яка ще кілька днів тому впиралася в обмежені запаси, отримувала новий ресурс.

Президент підвівся й повільно підійшов до карти.

— Ми надто довго намагалися змусити їх здатися, — промовив він. — Руйнували енергетику, били по промисловості, виснажували економіку. Чекали, що вони втратять волю до спротиву.

Ніхто за столом не відповів.

— Вони не втратили.

Один із генералів нахилився вперед.

— Пане президенте, якщо нові поставки продовжаться, ми зможемо значно збільшити інтенсивність ударів. Але потрібно визначити пріоритети. Енергетика вже зазнала серйозних пошкоджень. Ми можемо продовжити кампанію проти інфраструктури або перенести основні зусилля на інші категорії цілей.

Президент дивився на карту.

Ще зовсім недавно метою було примусити Україну до капітуляції. Захопити території, встановити контроль, поставити на чолі країни потрібних людей. Саме заради цього роками будувалися плани, створювалися агентурні мережі й готувалася армія. Тепер цього від нього більше не вимагали. Орден змінив умови.

— Більше ніякого примусу до переговорів, — сказав президент. — І ніяких розрахунків на капітуляцію.

Генерали мовчали. Президент обвів поглядом присутніх.

— Пора стерти Україну з мапи історії.

У кімнаті стало тихо.

— Мені потрібна безперервна кампанія, — продовжив він. — Не один великий удар, після якого вони отримають тиждень на відновлення. Удари повинні йти постійно. Щойно з'являється достатня кількість засобів ураження — вони застосовуються. Енергетика, транспорт, промисловість, військова інфраструктура. Вони не повинні встигати відновлювати те, що ми руйнуємо.