День 47

Грудень

Після зустрічі президентів другої економіки світу та американської наддержави світ несподівано отримав новий проєкт мирної угоди між Україною та північною державою. Українському керівництву надали два тижні для ухвалення документа, представивши його як можливість завершити багаторічну війну дипломатичним шляхом.

Запропонований план містив трохи менше тридцяти пунктів і, попри обережне формулювання окремих положень, фактично вимагав від України погодитися на умови, близькі до капітуляції. Політики й аналітики майже відразу звернули увагу на головну небезпеку: документ не створював механізмів, здатних гарантувати довготривалий мир, натомість суттєво послаблював Україну й відкривав північній державі нові можливості для подальшої експансії. Більшість прогнозів сходилася на тому, що після підписання такої угоди незалежне існування України опиниться під загрозою вже протягом найближчого року. Відрізнялися лише оцінки того, яким шляхом північна держава спробує завершити розпочате.

План отримав підтримку американської наддержави та другої економіки світу, фактично перетворившись на їхню спільну позицію щодо завершення війни. Європейські держави розділилися. Частина найвпливовіших країн континенту схилялася до підтримки запропонованої угоди, вважаючи припинення бойових дій важливішим за умови, на яких його буде досягнуто. Інші виступили категорично проти, побоюючись, що знищення або підкорення України лише перенесе загрозу далі на захід. Проте їхнього політичного впливу виявилося недостатньо, щоб змінити загальний напрям переговорів.

Саме в цей період північна держава різко посилила військовий тиск. Те, що раніше відбувалося хвилями, перетворилося на майже безперервну кампанію масованих ударів. Щодня Україну атакували сотні ударних безпілотників, до яких регулярно додавалися крилаті та балістичні ракети. Під ударами опинилися електростанції, підстанції, теплові вузли, транспортна інфраструктура й інші об'єкти, від яких залежало нормальне життя великих міст.

Початок цієї кампанії збігся з опалювальним сезоном і першими сильними холодами. У різних регіонах дедалі частіше зникало світло, виникали перебої з теплом і водопостачанням, а аварійні служби не завжди встигали відновлювати пошкоджені об'єкти до наступної атаки. Вперше за тривалий час реальною стала загроза не локальних відключень, а системного руйнування цивільної енергетики, за якого цілі міста могли залишитися без електрики й опалення посеред зими.

Час початку масованих ударів важко було вважати випадковим. Поки зовнішні партнери вимагали від України відповіді на запропонований мирний план, і зупиняли будь яку поміч, як військову так і цивільну, північна держава намагалася зробити відмову від нього якомога дорожчою. Кожен новий день переговорів супроводжувався атаками, руйнуваннями й загиблими. Дипломатичний і військовий тиск дедалі очевидніше ставали частинами одного процесу, метою якого було змусити українське керівництво погодитися на запропоновані умови.

Другою гучною міжнародною подією стало несподіване визнання другою економікою світу незалежності острівної держави, навколо якої ще тиждень тому очікували можливого військового зіткнення. Протягом багатьох років велика держава вважала острів своєю невід'ємною територією, тоді як американська наддержава гарантувала йому безпекову підтримку. В останні місяці сторони активно нарощували військово-морські сили, розбудовували бази й посилювали армійські угруповання в регіоні, через що початок великої війни здавався дедалі реальнішим.

Тепер ситуація змінилася майже миттєво. Колишні противники обмінялися послами, розпочали дипломатичні консультації й оголосили про підготовку низки договорів, які мали остаточно визначити їхні нові відносини та кордони. Один із найнебезпечніших осередків потенційної глобальної війни несподівано почав згасати саме тоді, коли тиск навколо України досяг нового рівня.

На тлі цих двох подій повідомлення про інші світові конфлікти майже не привертали уваги. Вони не зникли — навпаки, новини про локальні зіткнення, політичні кризи й нові спалахи насильства надходили дедалі частіше. Однак кожна окрема подія здавалася недостатньо значною, щоб побачити за ними спільну тенденцію.

Ще менш помітним залишилося інше явище, яке на перший погляд узагалі суперечило здоровому глузду. У той час, коли Україна переживала наймасштабнішу за останній період кампанію повітряних ударів, а міжнародні аналітики обговорювали можливість її політичного зникнення, потік біженців несподівано змінив напрямок.

Люди почали повертатися.

Спочатку йшлося про сотні сімей, потім про тисячі. У статистиці прикордонних служб кількох європейських країн поступово з'явилася незвична тенденція: дедалі більше українців відмовлялися від тимчасового захисту й вирушали додому. Поодинокі місцеві видання звернули на це увагу, але переконливого пояснення не знайшли. На тлі ракетних ударів, політичного тиску та прогнозів нової ескалації масове повернення людей до України здавалося нелогічним.

Тому велика світова преса майже не помітила цієї новини, але згодом виявиться, що саме вона була однією з найважливіших подій грудня.

* * *

За останній тиждень слово «портал» увірвалося в повсякденне життя так само стрімко, як колись повітряні тривоги. Ще зовсім недавно воно належало фантастичним фільмам та іграм, а тепер портали обговорювали в новинах, у школі, у транспорті й на кухнях. Нові записи з'являлися щодня, і вже ніхто серйозно не сперечався, справжні вони чи ні.