Роздiл 48.

Розділ 48.

Ім’я серед золи

---

Ніч, коли зорі зникли

Десь глибоко в лісах, де не ступала нога характерника,
розчахнулася земля, ніби проковтнула світло.
Серед чорного попелу зʼявився чоловік — з чужим тілом,
але очима, знайомими Олексію до болю.

Це був він. Сергій.

А точніше — тіло юнака з душею того, хто зрадив.

Його обличчя смикалося, наче на ньому щось трималося примусово.

> — “Де… це?..”
— “Світ, який ти заслужив,” — прошепотів голос у темряві.

— “Я… не просив про це…”
— “Ніхто не питає тих, хто відкрив двері.”

---

У сні Олексія

Він стояв посеред битви. Знову. Земля — в крові. Повітря — гаряче від вибухів.
Здалеку чувся голос:

> — “Командире, лишай! Їх уже не витягти! Виходь!”

А він… тягнув пораненого. Іще одного.
І зовсім поряд — Сергій, що вже тоді зникав у димі.
Зі спини. Без прощання.

---

Ранок. Лада мовчить

Прокинувшись, вона не сказала ані слова.

Лише взяла крейду й намалювала на деревʼяній стіні три фігури.
Перша — вогонь.
Друга — промінь.
Третя — тінь із мечем, встромленим у землю.

Олексій підійшов ближче. Доторкнувся до зображення тіні — й відчув опік.

> — “Він тут,” — нарешті прошепотіла Лада.
— “І він памʼятає тебе.”

---

Зібрання. Вибір

Мечислав покликав Олексія. У залі пахло воском і полином.

> — “Друга душа проявилась у земного воїна, якого ми підібрали серед попелу.
Але його магія… отруєна. І він відмовляється назвати ім’я.”

Олексій підійшов до дверей і став — як вкопаний.

> — “Відкрийте.”

За дверима сидів він. Той самий зрадник.
Сергій. Але в тілі юнака з чорним волоссям і шрамом під лівим оком.

> — “Привіт, командире.”

---

Діалог, якого не мало бути

> — “Ти маєш щось сказати?” — Олексій ледве стримував руки.
— “Я не вибирав це. Мене… втягнули.”
— “Ти сам відкрив ті двері. Ти віддав нас на смерть.”
— “Я хотів врятуватись, як і ти! Я хотів жити!”

> Олексій мовчав.

> — “Я знаю, ким ти став. Вони всі тобі вірять.
А я… теж частина цієї історії. Бо я — тінь.
І я знаю, хто третій.”

Тієї ночі Олексій довго дивився у вогонь.

Зоряна підійшла, ледь торкнулася плеча.

> — “Він… твій ворог?”
— “Колись був другом. Тепер — випробування.”

Лада сиділа поруч, стискаючи дерев’яного коня.

> — “Він боїться.
Але ще є шанс. Якщо ви… згадаєте, хто ви були.”