Роздiл 46.

Розділ 46.

Ключ у дитячих руках

---

Ніч дивна і світла

Лада прокинулася серед ночі.
Очі — відкриті, але погляд не дитячий.
Вона вийшла босоніж надвір, де небо, повне зірок, дивилося вниз, ніби чекало.

Зоряна помітила її відразу.

> — “Доню?.. Що ти тут робиш?”

Але Лада не відповіла. Вона просто підняла руку, і повітря навколо загусло.
Зоряна відчула, як земля під ногами тремтить, а листя дерев — ніби тягнеться до дівчинки.

У центрі подвір’я засвітився знак — той самий, що Лада малювала напередодні.

> Вогонь. І тінь. І розламана окружність.

Він пульсував. Як серце. Як портал.

---

Характерники збіглись на шум

Першим прибіг Остап, одягнений абияк, з перев’язаним ременем замість пояса.

> — “Та що тут, трясця?! Земля ходить ходуном, а я ще з ковдрою на голові!”

За ним — Тарас і ще кілька характерників, яких поселили поблизу.

Олексій ішов повільніше. Але, побачивши знак, зупинився, як укопаний.

> — “Я бачив це… там. У сні.
Біля порталу, де загинув Сергій. Але тоді він був... закритий.”

---

Лада опускає руку

Коли все затихло, Лада просто озирнулась і промовила:

> — “Я відкрила тільки на мить. Бо він шукає. Але поки що... він не знає, де я.”

Зоряна впала навколішки, обіймаючи доньку:

> — “Що ти маєш на увазі? Хто шукає?..”

Лада подивилась на неї ясним, але зовсім не дитячим поглядом:

> — “Той, що прийшов крізь попіл. Той, що відкрив двері для чужих душ.
Він думає, що я — його ключ.
Але я… ваш вогонь.”

---

Рада характерників. Рішення

Наступного ранку Олексій зібрав старших.
Мечислав прибув особисто.

> — “Маленька? Ключ?.. Це не дитяча гра.
Вона або зброя, або мішень. Ми не маємо права ризикувати.”

Олексій встав. Рівно. Твердо.

> — “Вона не зброя. Вона наша донька.
Я поведу загін — сам. Ви нас не зупините.”

Мечислав зиркнув на нього довго. Потім мовив:

> — “Збирай своїх.
Але запам’ятай: тінь не вибачає. Якщо підеш — назад може бути запізно.”

---

Остап після наради

— “Командире, ну ти як завжди: або в пекло — або додому з медаллю.”
— “Ти зі мною, Остап?”
— “Та я вже в рюкзак м’ясо запакував.”

---

лист, знайдений вранці

На порозі хати — ще один згорток.
Усередині — срібна нитка. І слова, написані почерком Сергія:

> “Вона — не єдина.
Є ще двоє.
Один — вже обраний. Інший — скоро пробудиться.
Вибір за вами.
Але попіл усе зʼїдає.”