Роздiл 42.

Розділ 42.

За межею вогню

---

Ранок. Перед походом

Туман ліг на землю важким ковдрою.
Коли Олексій підійшов до штабу характерників, командувач, сивий і мовчазний Мечислав, передав йому карту і коротко мовив:

> — “Руїни старого монастиря. Там зник наш зв’язковий. А разом з ним — амулет Вогняного Знаку.
Це не просто реліквія. Це — ключ.
Поверни його — і повернеш рівновагу.”

Олексій кивнув.
На серці було важко. Не через завдання. А через… очі, які більше не шукали його погляду.

---

Зоряна. Ніч без сну

Зоряна довго не могла заснути.
Лежала в наметі, притулившись до Лади, яка мирно дихала уві сні.

А потім… знову сон.

> Вона стоїть у полі. Навколо — золота пшениця, а небо — глибоке й синє.

І вдалині — постать чоловіка.

Він стоїть спиною.
Коли вона наближається — він обертається.

Олексій. Але старший. Зі зморшками на чолі. Втомлений, але теплий.

> — “Надіє,” — каже він.
— “Я чекав. Я ніколи не йшов. Ти просто спала.”

І вона рве голос:

> — “А Лада?!”

— “Вона тут. Завжди була. Вона веде тебе.”

Прокидається…
Зі сльозами. І перший раз за довгі дні — шукає очима його. Але його вже немає.

---

По дорозі до руїн

Остап ішов попереду — легко, мов кішка.
Тарас — важко, але мовчки, пильнуючи сліди.

Олексій — посередині. Його думки точили мозок гірше за втому.

> “Він тут. Цей зрадник. Той, хто підписав вирок нам усім. Але як?...”
“Він не мав перейти. Не мав вижити.”

Раптом — запах гару.

Остап жестом показав: "пригніться."

Попереду — стара каплиця. Її колони зруйновані, але в центрі — сяє слабке світло.

---

Сутичка з невидимим

Коли вони увійшли, повітря змінилось.

> Холод.
Звук, схожий на подих, що йде з-під землі.
І в центрі — фігура в чорному. З каптуром. І зліва на броні — той самий вирізаний знак.

Олексій повільно витягає меч. Але постать говорить:

> — “Стільки років. І ти все ще пам’ятаєш.”
— “Ти не мав вижити,” — каже Олексій.
— “Але я і не жив. Я… горів.”

Постать знімає каптур.

> І Олексій бачить те саме обличчя, яке бачив в останні секунди свого життя на Землі.
Обличчя зрадника, що вистрілив їм у спину. Його звали Сергій.

> — “Ми всі пішли з цього світу разом, Льошо. Просто я прокинувся раніше. І знайшов Силу.”

Удар блискавки розбиває стіну.

---

Втеча й попередження

Олексій відбиває атаку. Тарас кричить:

> — “Він не сам! Знизу — маг!”

Починається хаос.
Стіни руйнуються. Вогонь виривається з підлоги.

Олексій встигає схопити уламок амулета — Вогняний Знак — і тягне обох назад.

> Вони ледь вириваються.
Але він уже знає — Сергій вижив. І має щось, що може знищити цей світ.

---

Повернувшись до табору, Олексій одразу йде до командування.

> — “Він тут. І він пам’ятає все.
Але є щось більше — він хоче не помсти. Він хоче повторити пройдений шлях, тільки інакше. І ми — на заваді.”

У той же час Зоряна сидить над вуглям.
Лада спить. А вона тримає малюнок із трьома фігурами.
І вперше прошепотіла сама до себе:

> — “Надія… це було моє ім’я.
І Олексій — був моїм.”