Роздiл 39.

Розділ 39.

Те, чого не може бути

---

Тихий вечір після тренування

Над табором спускались сутінки.
Олексій повернувся з Остапом і Тарасом після короткого розвідвиходу — перевіряли підходи до балки, де нещодавно бачили дивні вогні.

— “Чисто. Але пахне не добром,” — буркнув Тарас, втираючи піт із чола.

Остап весело додав:

— “Або це просто кухар наш знову куліш підпалив.”

У таборі пахло димом, травами… і жаром, що не від вогнища.
Зоряна схилилась над казаном. Її темне волосся було зібране в вузол, а на поясі — ніж, яким вона щойно нарізала сухе м’ясо.

Олексій ішов повз, коли раптом…

---

Жест, що розрізає час

Зоряна легко, з вивченим рухом, підкинула ніж догори, обернула в повітрі та…
спіймала його руків’ям вниз, ніби нічого особливого не сталося.

> Вона навіть не дивилась у бік Олексія.

А він…
зупинився.

Серце гупнуло.
У скронях – порожнеча.

> Бо саме так, точно так само,
вона — його дружина, Надія — жартувала під час пікніків у Карпатах.
Готувала, підкидала ніж, і сміялась, коли він просив бути обережнішою.

---

Флешбек-сон (уривок)

В ту ж ніч він не спав. Лежав, дивлячись у вогонь.
І йому знову приснився дім — не хата, не табір, а його квартира у Львові.

На кухні пахне яблуками.
На столі — дитячий малюнок: чоловік, жінка й дівчинка тримаються за руки.
Донька сміється: “А мамка ще й із ножем, наче козачка!”

І дружина відповідає:

> — “Бо я така — твоє тихе лезо.”

…і кидає ніж, так само, як Зоряна сьогодні.

---

Уламок правди

Ранок.
Тихий. Вони знову біля вогнища.

Олексій п’є трав’яний відвар.
Зоряна сідає поруч. У неї простий погляд, але десь у ньому… щось незрозуміле.

> — “Ти часто на мене дивишся так, ніби вже бачив,” — каже вона спокійно.

— “Може, просто схожість,” — відповідає він.

Вона усміхається, але трохи сумно:
— “Інколи я теж думаю, що вже щось було. Щось… схоже. Але розтануло.”

Олексій опускає очі.
Його кулак на мить стискається — він хоче сказати, але не має права.

> Це не Надія. Але… її душа дихає поруч.

---

Іронія вголос

Остап підходить, спостерігаючи:

— “Командире, ви або її кохаєте, або перевіряєте на шпигунство.
А вона дивиться так, ніби хоче з’їсти — не куліш, а вас.”

Тарас бурмоче:

— “Тихше, Остапе. Вони, може, душами знайомі, а ти знову все зведеш до скабрезностей.”

Зоряна всміхається — ніби щось відчула.

--

Олексій іде до джерела набрати води. Лада (донька) тихо говорить Ладі-дорослій:

> — “Він завжди так водив за руку маму.
Ти... ти як вона. Тільки з мечем.”

> Зоряна розгублено завмирає.
В очах блимає щось… болюче. І зовсім не дитяче.