Роздiл 38.

Розділ 38.

Ім’я, сказане вогнем

---

Повернення до села характерників

Їх зустріли не фанфарами.
Але мовчанням з повагою. Таке буває лише тоді, коли бачать того, хто приніс із собою щось важливіше за трофей — живу душу.

Олексій, Тарас, Остап, Лада і мала Лада повернулися до табору на заході сонця.
Першим вийшов назустріч Опанас, вчитель.

> — “Ти не просто повернувся, Олексію.
Ти повернув вогонь.”

---

Ритуал визнання

На світанку відбувся ритуал:
довкола вогнища — усі характерники.
У центрі — кам’яне коло, на якому стояв Олексій.
Над його головою — вогняна нитка з книги, яку він приніс.

Старший волхв виголосив:

> — “З сьогоднішнього дня ти — **Провідник Вогню.
Не маг. Не волхв. Не просто воїн.
А той, хто бачить шлях крізь згарище.”

Олексій лише мовчки кивнув.
Бо звик, що справжні слова — у вчинках.

---

Випробування малої Лади

Але саме того вечора з’явився гострий холод.
Із заходу прибув чужинець — з темного роду, що рідко переходив Гори.
Він був одягнений у сіре, на грудях — чорний знак у формі перевернутого дубового листа.

> Він впізнав дитину.
І прошепотів:

> — “Це вона. Вона — носій Ключа. Її тіло — лише оболонка.”

Лада доросла, інтуїтивно, закрила дівчинку собою.
Олексій миттєво вийшов уперед.
Його голос — твердий, як криця:

— “Це — моя донька. І ніхто її не забере.”

> Чужинець лише посміхнувся.
— “Ще не час. Але коли час прийде — кров заговорить.”
І зник — мов тінь у диму.

---

Спогади біля вогню

В ту ніч Олексій сидів біля вогнища.
Лада-маленька — спала в нього на колінах.
Лада-доросла щось писала на пергаменті.

Остап розкладав мапу і бурмотів:

> — “Ну от і знову… ключі, роди, загрози, тіні…
Я все чекаю, коли просто вийде хтось із пиріжками і скаже: «Все, перемога».
Але ні — знову якась магічна срака наближається.”

> Тарас посміхнувся:
— “Але ж ми вже інші. І не самі.”

> Олексій прошепотів:
— “Ми маємо ім’я. Ми маємо вогонь.
А отже — ми маємо шанс.”