Роздiл 35.

Розділ 35.

Перехрестя Тіней

---

Туман, що згущується

Вони йшли мовчки.
Ліс змінювався. Дерева ставали схожими на кістки, туман — щільнішим за тканину.

Кожен відчував це по-своєму:

Тарас — як тяжкість у грудях, що душила спогадами.

Остап — як мовчазну присутність, що дивилася за спиною.

Лада — як шепіт, що повторював ім’я: "Лада... Лада..."

Олексій ішов попереду.
Він чув усі голоси, але не дозволяв їм керувати.

---

Перехрестя

Вони вийшли до місця, де дерева утворювали чіткий хрест.
Посередині — камінь, на якому були викарбувані слова:

> «Тут не обираєш дорогу.
Тут обираєш себе.»

Туман почав стискатися.
Один за одним — усі троє зникли.
Олексій залишився на самоті.

---

Випробування душі

Перед ним постала постать у дзеркальному обладунку.

— “Олексію… пам’ятаєш?”
— “Це я. Я, через кого вона померла. Через кого ти загинув.”

Віддзеркалення говорило його ж голосом.
У руках — ніж. На лезі — відбитки дитячих пальців.

> — “Ти хочеш врятувати її?
То забудь про мене. Зітри моє обличчя. Відпусти помсту.”
— “Або… тримай гнів — і залиш її в тінях.”

Олексій стояв нерухомо.

---

Полум’я, що говорить

Його руки почали тремтіти.
У грудях — спалах.
Вогонь вирвався з долонь.
Але вперше — він не палив, а говорив.

> — “Пам’ятай, чому ти став сильним.
Пам’ятай, кого ти любиш.
Не йди за гнівом — бо тоді її не знайти.”

Олексій упустив ніж.
Замість нього — витягнув брелок доньки. Маленький коник із жовтого пластику.

> — “Я пам’ятаю. Але я не помщуся.
Бо помста — це не вона.
А я йду до неї.”

---

Повернення і Лада

Туман розсіявся.
Попереду — дівчинка, яка сиділа на камені. Бліда, з волоссям кольору попелу.

Вона дивилася на нього чужими очима.
І тільки коли він прошепотів:

> — “Лада. Донечко… це я.”

— вона моргнула. І вперше — очі засвітились теплим світлом.

Лада-молодша — дитя його душі — зробила крок назустріч.
А з тіні з’явилася справжня Лада, яка вела інших за собою.

> — “Ти зробив вибір.
Тепер ми маємо шанс.”

---

Фінал дня

Біля вогню всі мовчали.
Остап тримав дівчинку за руку — і щось шепотів їй, смішне і добре.
Тарас сидів з виразом: «Ми це зробили, але ще не кінець».

Олексій просто дивився на свою доньку. І тримав її руку.