Роздiл 30.

Розділ 30.

Коріння вогню

---

Ніч, наповнена снами

Лада довго не могла заснути.
Її мучив один і той самий сон:

> Вона стояла біля розбитого вікна. Вітер гойдав фіранку, а на підлозі — пелюстки вишні, чорні від попелу.
І в куточку кімнати — дівчина.
З очима її доньки. І… зі страхом у погляді.

— “Мамо…” — шепотіла та.
— “Я тут… але хтось іще в мені. І він хоче вийти.”

---

Зоряна — пробудження

З ранку було холодно.
Небо затягнуло, у повітрі — запах озону.

Зоряна стояла осторонь, тримаючи в руках уламок каменю.
Медитувала.
І раптом — спалах.

> З її грудей вирвався потік срібного вогню.
Він не палив, а… співав. Навколо замерли птахи. Дерева тремтіли.

Олексій підскочив першим.
— “Що це?! Зоряно, відпусти!”

— “Це… не я. Це хтось веде мене. Я бачу… місце, де тримають душу дитини.
Я бачу камʼяні склепи. І очі. Очі тієї… хто колись була жінкою, а тепер — суддя душ.”

---

Трійка міцніє

Того дня Алексій зібрав їх.

— “Ми йдемо. Справжня розвідка.
Мене не цікавить, скільки магії в вас. Я бачив, як ви вчились.
І знаю — ви мої люди.”

Остап підморгнув:
— “То що, ми вже «спецпідрозділ Святого Перуна»?”

Тарас, серйозно:
— “Краще — трійка ім. шепоту смерті. Ти ж учив, командире, не шуміти.”

Усі засміялись. Навіть Лада.

---

Тренування, що стало легендою

> Увечері Олексій показав їм, як створити фальшиві сліди, як працювати в парі мовчки,
як читати місцевість за запахом вогню і рухом трави.

— “Знаєте, чим характерник відрізняється від звичайного вояки?
Він — не лізе в бій, якщо не мусить. Але коли лізе — перемагає.”

Зоряна вперше посміхнулась до нього по-особливому.

> — “Але тепер ми ще й з методичкою з майбутнього…”

---

Перед походом

Він сидів сам. Писав щось у щоденник.
Угорі світило тьмяне місяце, а багаття вже стихло.

І тоді Олексій прошепотів:

> — “Моя доню… якщо ти десь там, у чужому тілі…
я знайду тебе. Не здамся. Навіть якщо знову доведеться вмерти.
Але цього разу — я поверну тебе.”