Роздiл 29.

Розділ 29.

Той, хто був поруч

---

Тиша перед розвідкою

Вони йшли мовчки.
Тарас ішов трохи позаду, Остап — попереду, немов звик бути приманкою.
Олексій — посередині, очі — в русі, вуха — на межі чутливості.

— “Трійка — як серце: одне б’ється, друге відчуває, третє помічає. Але якщо хоч одне впаде — зупиниться все.”

Це він казав колись молодим хлопцям у лісі, коли тренував їх перед відправкою в район, де «ніяких ми не було».

І тут — така ж тиша. Такий самий запах вологи, моху й страху.

---

Знайдене поселення

Серед дерев — стара кузня.
Будівля напівзруйнована, але ззовні — сліди: вогонь нещодавно горів, кінські підкови, невидимі очима пастки, які міг виявити тільки досвідчений…

> Олексій простягнув руку — зупинив Остапа.
— “Мотузка на висоті коліна. Сигналка. Не чіпай.”

Вони обійшли її боком. І далі — на подвірʼї кузні — він побачив обличчя.
І воно змінило все.

---

Впізнання

Чоловік з чорним волоссям і холодними очима.
Його рухи — знайомі.
Ступає не як місцевий — як боєць, що вчився в тому ж підрозділі.
Роздивляється, розставляє фляги по колу.
Потім сідає і щось креслить на землі.

— “Це… не може бути…” — прошепотів Олексій.

> Перед ним — той, хто зрадив.
Той, через кого їхній підрозділ потрапив у засідку.
Той, чия остання фраза в їхньому світі була: “Я просто виконував наказ.”

---

Погляд у вічі

Чоловік підняв голову.
І — подивився просто в очі Олексієві.
Не вороже. Не з подивом. А… так, ніби давно чекав.

> Очі — ті самі. Але тіло — чуже.
Усмішка — знайома, але спотворена чимось… темним.

— “Привіт, командире…” — пролунав голос. Той самий.

Олексій похолов.

— “Ти… це справді ти?”

— “А ти думав, що тільки душі добрих потрапляють сюди?”

---

Раптовий напад

Усе далі — як в тумані.
Постріл з лука. Остап кидається вбік. Тарас прикриває вогняним щитом.
Олексій вириває з ременя ножа — і кидається вперед, але…

> …зрадник уже зникає.
І тільки голос лишається в повітрі:

> — “Не знайдеш ти її, командире. Бо вона не хоче, щоб її знайшли.
А я… я залишив минуле, щоб знищити майбутнє.”

---

Після

Вони повернулись до табору мовчки.
Олексій не сказав нічого.
Лише вночі, коли всі спали, він витягнув з кишені стару гільзу — ту, яку зберігав ще з того бою на землі.

І промовив:

> — “Цього разу — я не дозволю тобі піти.
Ти зламав мій дім один раз. І не зламаєш його знову.”