Роздiл 27.

Розділ 27.

Дзеркало душ

Селище, до якого вони дісталися, здавалося покинутим.
Дахи будинків заросли мохом, вулиці були порослі папороттю, а повітря — густе, мов перед дощем.

— Тут... щось було. І давно. Але ніби ще є, — сказав Тарас, озираючись.

— Диви, — прошепотів Остап. — Там, у центрі, стоїть хата. Одна, ціла. Світло блимає. Хоч вікна забиті зсередини.

---

Ворожка

Її звали Бáвка Явдоха. Вона сиділа у вузькій кімнаті з трав’яним димом і різьбленим дзеркалом, що блищало, як лід.

— Я вас чекала. Душі шукають тіла, а тіла — сенсу.
Але не всі знайдуть себе. Дехто вже зламався. І дехто… вже не ваш.

Лада зупинилась, тримаючи руку Олексія.

— Ми хочемо побачити правду.

— А правда — це біль, дитино, — відповіла стара. —
В дзеркалі не відбивається краса. Там видно душу. Таку, як вона є.

---

Дзеркало

Олексій перший ступив уперед.
Дзеркало засвітилось блакитним.

> Його відображення — інше. Старше. З шрамом на обличчі. Але очі — ті самі.

Позаду відображення — руїни, полум’я, тіні людей.
І серед них — маленький хлопчик, що тягне до нього руку.
“Тату…”

Олексій стиснув зуби. Відійшов.

Лада підійшла слідом. Її відображення —

> жінка у вогняному вбранні, з крилами з попелу. Позаду — безмежне поле соняхів і... пустка. У руках — меч, у серці — світло.

І тоді — дзеркало змінилося. Показало дівчину з сірими очима.
Тепер — вона сиділа на камені, а з її грудей рвалися чорні нитки.

— Вона вже не сама, — прошепотіла Бавка. — Її душу з’їдає… володар безіменних.
І якщо ви не встигнете — її тіло стане його. І тоді душа дружини… загине вдруге.

---

Поява ворога

Раптово десь у селищі пролунав гуркіт. Хтось наближався.

— Він тут, — прошепотіла Бавка. — Він відчув, що ви подивились правду.
І він хоче зламати її, поки ви не встигли її врятувати.

Олексій підхопив Ладу за руку.

— Біжимо. Але ми ще повернемось. Я заберу її. І знищу цього безіменного.