Роздiл 25.

Розділ 25.

Випробування вогнем

Небо згущувалося, наче насувалась гроза, хоч не було жодної хмари.
Навколо святилища Гори Троянда все завмерло, навіть вітер — ніби світ затамував подих.

Лада стояла в центрі кам’яного кола. Її волосся розвіювалося, руки були оголені — вогонь палахкотів на долонях, але не обпікав.

Арель дивився на неї крізь пальці, що складали дивні жести.

— Вона повинна пройти крізь це, — сказав він. — Інакше ми ніколи не дізнаємось, чи вона пам’ятає, ким була.

Олексій мовчки зупинився на краю кола. Він не довіряв Арелю. Але довіряв Ладі.
Бо вона — горіла так, як колись тримала його руку в останню мить життя.

---

Видіння Лади

Вогонь з її рук раптом поширився на землю, обпікаючи мох, залишаючи на камені знаки — старі, забуті, рунічні.

> Вона знову бачила кухню. Сина. Чайник на плиті. І його усмішку.

Але потім — ніч. Бомба. Пил. І його очі — повні болю, повні “прости”.

Вона закричала — не від страху, а від гніву.
Полум’я з неї вирвалося вгору, висотою з дерево, спалахнуло синім — і опустилось у форму кола.
У центрі з’явився знак: дві перехрещені свічки над серцем.

Всі відступили. Навіть Арель — вперше розгубився.

---

Розмова душ

Олексій підійшов, коли вогонь згас.

— Ти згадала, хто ти?

— Я пам’ятаю, ким була. І ким стала. Я памʼятаю твій голос у темряві. І свого сина.
А ще… я більше не боюсь.

Олексій доторкнувся до її руки — і її полум’я не обпекло, а лише теплом окутало.

— Я тут. Ми знову разом. Але памʼятай — той, хто зрадив нас, десь поруч.

Лада стиснула пальці.

— І я не дозволю, щоб він забрав нас знову.

---

Зрада Ареля

Тиша розірвалась.
Арель ударив жезлом у землю — й вона затремтіла. Камені засвітилися червоним.
Дівчина з сірими очима в центрі кола відкрила рота — але голос був не її.

— Я… знаю вас.
Ти — той, хто вбив мене.
А ти — той, хто зрадив, але вижив.
Ви — мої дзеркала. Я вас спалю.

Очі її запалали червоним.
Арель викрикнув закляття — і все коло затягнулось туманом.

Олексій кинувся вперед. Але між ним і дівчиною вже стояла… Лада.

Вона підняла руки. І сказала чітко:

— Вогонь не твоя зброя. Це — моя кров. Мій шлях.
І ти не пройдеш через мене.

Полум’я знову охопило її тіло — але тепер воно не спалювало, а ставало щитом.

---

Арель відступив. Уперше — з жахом у погляді.

— Вона… справжня. Вона памʼятає.

Олексій схопив його за комір і прошепотів:

— Якщо ти ще раз торкнешся її — я згадаю всі свої навички, які ти ще не бачив.
І ти більше не прокинешся. Навіть у цьому світі.