Роздiл 23.

Розділ 23.

Приманка

— Я довірюсь тобі, Арелю.
Слова лунали глухо, майже не своїм голосом.

— Розумно, — усміхнувся той. —
Ми обидва не з цього світу. Але можемо стати його володарями.
Ти — полум’я. Я — розум. І разом ми знайдемо останню душу.

Олексій знав — ця "довіра" не порятунок, а пастка. Але він мав грати.
Розвідник ніколи не йде з відкритим серцем — лише з холодним розумом.

---

План

Увечері він зібрав Остапа й Тараса.

— Він веде мене до когось. Каже, це “останній елемент” пророцтва.
Але я впевнений — він бреше.
Ваша задача: простежити за ним. Все, що скаже — записати в пам’ять. Усі, з ким говорить — запам’ятати.

Остап, як завжди, усміхнувся хитро:

— Будемо його тінню, пане отамане. І якщо щось піде не так — у мене вже є отрута. Зі зворотнім ефектом, звісно.

Тарас знизав плечима:

— А я візьму аркан. Пси не завжди чують запах таких, як він. Але я — чую.

---

Лада і вогонь

Поки Олексій тренувався, Лада вийшла на край лісу.

> Вона вдихнула повітря, і в голові пронеслось:
"Ти колись тримала вогонь. Не як чоловіки. А як мати тримає сина — з любов’ю і болем."

І тоді з її долоні виплеснувся язик вогню — чистий, синій, без жару, але з силою.
Трава не згоріла. Але вигнулась, наче вклоняючись.

Вона спробувала ще — вогонь слухався.
І в серці — спалах надії.

— Я пам’ятаю… як боролась поруч із ним.
Я не була слабкою. Я горіла. І тепер — знову можу.

---

Арель розкриває більше, ніж хоче

— Є місце, — сказав Арель наступного дня, коли вони вирушили вдвох. —
Під горою Троянда. Там зберігається спогад про тих, хто впав із неба.
Там ми можемо дізнатись, у якому тілі третя душа. Але ціна — пам’ять.
Ти готовий втратити минуле, аби знайти своє майбутнє?

Олексій зупинився.

— А ти?

— Я вже нічого не памʼятаю, окрім того, як помирати.
І я не хочу більше відчувати провину. Ти теж, правда?

— "Він пробує — доторкнутись до мого болю", — подумав Олексій.
— "Але ти не отримаєш мою провину. Вона не для тебе. Вона для правди."

---

Погляд з тіні

Згори, з пагорба, Остап та Тарас спостерігали.

— Він веде його до старого храму. Колись там приносили жертви, — прошепотів Тарас. —
А тепер… можливо, хтось хоче принести жертву за новим звичаєм.

— То і ми підготуємось, — відповів Остап. —
Якщо щось піде не так — дам сигнал. І “довіра” Ареля стане його останнім словом.