Роздiл 22.

Розділ 22.

Пам’ять, що жалить

Цієї ночі Лада спала — але не тихо. Вона стогнала уві сні, стискала пальці так, що нігті вп’ялися в долоні.

> …Гуркіт.
Постріли.
Вогонь.
Дитина кричить.
Він тягне її на плечі — Олексій.
Вона кричить: «Залиш мене, рятуй сина!»
І він кричить у відповідь: «Не смій, чуєш?! Ми виберемось усі!»

Але сина вже немає.
Тиша.
Потім вибух.

І тоді… темрява.
А потім — новий світ. Цей. Зі старими шрамами. І без імені.

---

Голос у голові

Коли вона прокидається — очі заплакані. Губи шепочуть: “Леська… це ж я…”

Але в голові — чужий голос:

> — Ти не вона.
Вона померла.
Ти — нова. Не озирайся назад. Інакше згориш.

Вона стискає кулон — і вогонь пробігає по пальцях.

Виходить з хати. Зустрічає Олексія — і не може сказати жодного слова. Лише сльози.

Він дивиться в її очі. Торкається плеча.

— Ти памʼятаєш?

Вона киває.

— Але мені кажуть — не можна. Що я згорю, якщо стану собою.

Олексій не вагається:

— А якщо ні? Якщо саме памʼять — це твій вогонь, твоя сила? Я памʼятаю за нас обох. Але тепер… памʼятай за нас теж.

---

Зустріч з Арелем

Після обіду Олексія запрошують на “розмову”. Арель сидить біля струмка, кидаючи у воду сухе листя.

— Ми схожі, ти й я.
Я теж бачив сни, які не мої. Чув голоси з іншого світу.
Я думаю — ми втратили більше, ніж здобули.
Але можемо здобути знову. Якщо обʼєднаємося.

Олексій мовчав. У його погляді — холодна оцінка.

— І що ти пропонуєш?

— Пошук третьої душі. Разом.
Я вже знаю, де вона. Але сам не зможу. Мені потрібен ти.
Ти — той, хто бачить справжнє.

Олексій помічає: вода біля Ареля — темніє.
А кулон на його грудях — лише на мить — мерехтить чорно-сірим.

> «Це він. Отрута. Усмішка. Хто вбив нас усіх.»

Але він мовчить. Бо цей раз він хоче знати більше. І вдарити точно.

---

Лада — крихкий спалах

Вона сидить у затінку, стискаючи глиняну фігурку — колись син зробив таку ж із пластиліну.
Сльози котяться. Але вона вже не тікає.

— Мені страшно бути собою. Бо якщо я знову тебе втратю — я не витримаю.

Олексій сідає поруч. І обіймає. Без слів.

І кулон світиться знову — цього разу чистим золотим полум’ям.