Роздiл 21.

Розділ 21

. Іскра серед сну

Ніч була тиха, мов перед бурею. Вогнище жевріло. У селищі спали всі — окрім тих, хто не мав спокою в душі.

Лада прокинулась раптово. Її руки тремтіли. Сон, якого не було… але він жив.

> Вона стояла на кухні. Хлопчик — зовсім малий — тягнувся до червоного чаю.
А хтось сміявся з-за плеча.
— Обережно, Леська. Він знову гикатиме!
— А ти знову врятуєш його поцілунком?
— Якщо треба — хоч кожного вечора…

І вона… сміялася. Уві сні.
І це ім’я — Леська — її ніхто так тут не називав. Але воно було теплим. Рідним.

---

Олексій чує тишу, в якій є відповідь

Він не спав. Кулон на грудях світився — як світанок, що несе і надію, і страх.

Він підійшов до Лади. Вона сиділа біля дерева, обійнявши коліна.

— Мені снився чай. І хлопчик. І ти, здається. Або хтось схожий.
Чому я все забула?

Олексій мовчав. Сів поруч. Поклав поруч невелику чашку, витесану з дерева.

— У тебе була звичка — наливати чай так, щоб спершу дати йому "подихати".
Ти казала: “напій має право відчути свободу, перш ніж його змусять бути кимось”.

Вона здригнулась. Її рука тремтіла.

— Звідки ти…

— Бо я був тим, хто пив твій чай. Щоночі. До останнього дня.
І я знав, що коли ти мовчиш — це не образа. Це молитва.

---

Тінь у кулоні

Коли Лада торкнулась кулона — він засвітився яскраво, мов палаюча свіча.
Але на мить у його центрі пробігла чорна тінь, мов хтось… заважає душі згадати.

— Хтось забрав мою памʼять, — прошепотіла вона. — І я боюся згадати, що в минулому було не тільки кохання.

---

Арель – змія серед тепла

Тим часом Арель — той самий, що усміхався, мов вітром шрамований, — вже говорив із Тарасом.

— Ваш ватажок — сильний. Але сам. І самота веде до гніву.
Я можу допомогти йому. Я чув голоси, як і він. Я знаю пророцтва.
Я теж — переселенець. Може, ми з однієї долі…

Тарас не відповів. Але задумався.
Бо Арель знав забагато. І говорив голосом того, хто пережив справжню війну.

Вночі Лада спить під покривалом, що їй дав Олексій.
Він стоїть на варті.

Кулон не гасне. Але знову тінь. Хтось третій спостерігає. Хтось ламає зв’язок.

І Олексій шепоче у ніч:

— Якщо ти — вона, я зроблю все, аби ти згадала.
А якщо це пастка… то нехай доля знає: я ніколи не стріляю двічі.