Роздiл 11.

Розділ 11.

Тіні, що сміються. Школа трьох сердець

— Ти що, справді їх змушуєш повзати у багні? — здивовано запитав Страт, коли трійця повернулась з учбового лісу на день відпочинку.

Олексій лише кивнув.
Остап пирхнув:
— Та він не змушує. Він каже, що це “мʼяка адаптація до несподіванок серед ночі”. Але, як по мені, то це — просто катування мохом.

Тарас підкинув вуглик у вогонь і сказав:
— Проте вперше за роки я не спіткнувся на корені під час нічної засідки. Так що щось таки працює, хоч і пахне болотом.

---

Мандрівка, що стала школою

Після повернення з Завіси трійця вирушила на іншу околицю — північний тракт, де почали зникати каравани з магічним зіллям. Місія була проста — дослідити. Не втручатись. Але ж… це ж вони.

По дорозі Олексій розгорнув свій “курс молодого характерника”:

1. “Вуха перш за все”

— Запамʼятайте: розвідник не дивиться — він слухає. Якщо ти бачиш ворога — це вже твоя друга помилка. Перша — що ти тут.

Остап крутився на місці:

— А якщо нічого не чути?

— Значить, уже запізно. Справжня тиша — це сигнал тривоги.

— О, тоді я точно живий завдяки шуму свого шлунку. Бо з ним тиші не буває.

2. “Залягти в корінь”

— Не в кущі! Не в тіні! Найкраща засідка — це просто поруч.
Просто вміння стати частиною ландшафту. Лягти, де лежить гілка. Дихати, як дихає мох. І думати — як думає гнилий пень.

Тарас підняв брову:

— А це точно стратегія, а не медитація з втратою гідності?

— Це — виживання. А гідність відросте. Якщо виживеш.

---

Урок від Тараса

Того ж вечора, коли Остап знову жартував, а Олексій тренувався сам, Тарас підійшов до нього.

— Ти багато вмієш. Але магія — інша справа. Вона не слухає тіло. Вона слухає стан. Дихання. Спокій.

— Тобто треба заспокоїтись, щоб підпалити щось? — усміхнувся Олексій.
— Саме так. Бо вогонь — не агресія. Він — памʼять. Якщо ти запалиш полумʼя зі злості — воно тебе і зʼїсть. А якщо — з гідності, воно тебе підтримає.

Тарас навчив його “петлі стиху” — формул, які промовлялись подумки, вирівнюючи серцевий ритм і відкриваючи магічний канал.
Олексій — запалив полумʼя зі спокою. І воно стало кольору його очей.

— Ти не такий, як інші. І тому, можливо, навчиш інших палити — не руйнуючи. А зцілюючи.

---

Несподіване зіткнення і фокус із майбутнього

Коли трійця вийшла на один із лісових трактів — вони помітили рух.

Двоє незнайомців у мантіях магів і один — сліпий провідник з вузлом на спині. Поряд — сигнали пастки. Земля під їхніми ногами вже дихала чарами.

Олексій скомандував:
— Не вступаємо. Я покажу — “трюк” з того світу.

Він дістав тонкий моток дроту — витягнутий колись із пояса. Обмотав навколо кинутого ножа, кинув у кущі.
Коли тіло ножа торкнулось гілки — чари зреагували, і вся пастка спрацювала на холосту.

Остап тільки свиснув:

— Що це було?!
— Обманка. Простий рух — складний результат. Ваша магія сильна, але занадто “пряма”. А в розвідці виграє той, хто мислить боком.

Тарас промовив:
— Навчи. Все, що знаєш. Навіть найдивніше. Бо ми хочемо бути не просто сильними — а розумними.

---

Дружба під зорями

Увечері, біля вогню, Остап розповідав байки.

— А тоді той чаклун і каже: “Зараз я тебе в жабу — а ти в когута, і дивимось, хто далі стрибне.”

Тарас сміявся тихо. А Олексій — уперше щиро.

— Знаєш, Остапе, ти іноді нестерпний.
Але в бою — саме той, кого хочеш мати за спиною.
— Та ти теж нічого. Навіть з твоїми страшними “пластунськими вправами”. Якщо не знищить ворог — то вивихни спину об дерево.

Тарас кинув оберіг у вогонь:

— Коли все скінчиться — ми збудуємо не тільки нову школу характерників.
Ми збудуємо новий рід.
З новими знаннями, новою памʼяттю. І ти, Олексію, будеш не просто братом. А каменем, на якому воно виросте.