Роздiл 10.

Розділ 10.

Той, хто залишився. Битва за душу

Завіса прийняла їх вдруге — не як незнайомців, а як тих, хто вже наступив на поріг і повернувся. І тому цього разу вона мовчала.

Не тремтіла, не зачинялася. Лише дивилась. Так дивиться старий ворог, який чекає твого останнього кроку.

— Він там. Я відчуваю, — сказав Олексій. — Він не вмер. Але... він не сам. І щось у ньому вже не його.

— Чуєш? — Остап завмер, прислухаючись. — Співає. Мов кобзар, якого повісили. І вітер не може зірвати голос.

Тарас витяг печатку, поклав на серце:

— Це пісня душі, яку тримають. Вона не хоче йти. Але вже не пам’ятає, куди.

---

Світло в сірій темряві

Серед згаслого лісу, між вигорілими деревами, вони побачили його.

Колись — чоловік. Характерник. Один із найсильніших. Зараз — постать у темному одязі, з тілом, що світиться зсередини, як тліюче вугілля. Очі — порожні. Руки — покручені від напруги. А довкола нього — коло з бурштину, затягнуте тріщинами і вогняними знаками.

— Радуговий. Володар Рода, — прошепотів Тарас. — Але… щось вселилось. І тримає його.

Олексій зробив крок уперед. Вогонь на долоні засвітився блакитно-жовтим.

— Якщо є хоч іскра твого "я" — почуй мене. Я не ворог. Я той, хто вже вмирав. Я той, хто пройшов крізь тіні. Я той, хто ще пам’ятає своє ім’я.

Постать хитнулась. Її груди здригнулись. Але очі лишились мертві.

І тоді з-під його рук — вибухнув плазмовий, темний, мов деготь, потік. Магія, що не мала природи, що виїдала пам’ять.

---

Бій. Магія і кров

— Захист! — крикнув Олексій.
Тарас кинувся ліворуч, витяг кам’яні символи й виклав у повітрі знак крила. Остап — уже за спиною ворога, вийшов із тіні і кинув оберемок сивого пороху, який змішувався з чарами, гасячи їх.

Але сили супротивника росли. Вогняні язики злітали з-під землі, слова шепотілись самі собою:

> "Імені немає. Вогню немає. Світла немає.
Він більше не ваш.
Він — наш."

— Я вам не дам його! — Олексій рвонувся вперед, пробиваючи коло. Вогонь навколо нього пульсував.
Фіолетово-білий стовп палаючого повітря ударив у простір, змінюючи саму тканину реальності.

І тоді — він побачив.

---

Пробудження свідомості

За мить Олексій стояв всередині кола, але не фізично — духом. Його душа торкнулась душі того, хто заблукав. І він побачив:

Чоловіка, що колись носив жовто-синю пов’язку на серці.
Що вмів говорити з вітром.
Що загубив ім’я, бо віддав його, щоб урятувати інших.
Що почув голос — чужий. І той голос сказав: "Я заберу твій біль. Тільки дозволь мені залишитись."

— Я тут, брате.
Я теж втратив усе. Але знайшов… вогонь. Справжній.
Той, що не горить — а веде.

Душа характерника здригнулась. І вперше — очі заплакали.

---

Звільнення

Назовні — тіло Радугового впало на коліна. Чорне полум’я відійшло. Із неба впав пелюсток білої верби.
Символ очищення.

Олексій стояв над ним, виснажений, із закривавленими руками.

Тарас наблизився. Остап — обережно витягнув оберіг із бурштину, поклав на груди врятованому.

— Це не кінець. Він житиме. Але мовчатиме довго.
Бо так живе той, хто повернувся не з того боку.

---

Повернення. Нове ім’я

У Тінь-Варті їх чекали.

І коли Страт побачив очі Олексія, він лише прошепотів:

— Відсьогодні ти не просто Пов’язаний.
Ти — Вогневий.
Той, хто зберіг вогонь там, де згасло ім’я.
Ти поведеш нас далі. І я радий, що жив, аби це побачити.