Роздiл 8.

Розділ 8.

Трійця в тіні. Школа серед попелу і кори

На третій день після вибору трійки, в Тінь-Варті почалися тихі дощі — небо капало крізь тумани, а дерева, здавалось, хитались у сні. Але саме така погода була найкращою для справжніх тренувань.

Бо в тумані завжди ближче — тінь. А значить — ближче ворог.

Олексій вибрав галявину за півверсти від основного двору. В оточенні повалених сосен, із багном по коліна і старими пеньками, місце було ідеальним.

— Час вам, хлопці, навчитись не тільки махати мечем, а й мислити, як той, хто виживе.
Розвідка — це не про м’язи. Це про шию, яка не лізе в петлю, — сказав він. — Сьогодні — перший урок.

---

Урок перший: Тиша — твій перший друг

— Зараз я зникну, — мовив Олексій. — А ви мене знайдіть.
У вас п’ять хвилин. Якщо за цей час не зловите — ваш обід піде лісовому дідьку.

Він ступив назад — і розтанув у тумані.

Остап одразу кинувся бігти, пригинаючись, принюхуючись, наче вовк.

Тарас обережно закрив очі — відчував землю під ногами. Слухав, як крапає вода з гілок.

Але вони обидва не помітили, як за спиною зʼявився Олексій, який з тінню за плечима притулився до кори дерева й просто шепнув:

— Один. Два. Обоє. Мертві.

Остап скривився:
— Ти дух, чи що?!
— Ні. Я просто вчуся дихати разом із світом. І бути легшим за листя. Тренуватимемось, поки не зникнете самі.

---

Урок другий: Пластунський хід

— Лягли в багнюку. Не соромтесь — вона ще не гірше, ніж болотце після куті.
Обличчя вниз, дихаємо ротом через мох. І повзком — до вказаного каменя. Але! Якщо хоч раз хрусне гілка чи злячеться пташка — повертаєтесь на початок.

— **Це якась кара, а не тренування, — бурчав Остап, випльовуючи мох.
— Це життя, — відповідав Олексій. — І воно не буде чистим. Але, якщо навчитись і в болоті лишатись тихим — у чистому бою будеш невидимим.

---

Урок третій: Звук — твій ворог

Увечері, біля багаття, Олексій розклав біля себе гілки, шматки металу, листя, скло. Усе — дрібниці.

— Кожен із цих предметів — ворог, якщо не чуєш, як дихає земля.
Завдання: пройти від пня до дерева, не торкнувшись жодного.

Остап підняв брову:
— А якщо я в повітрі пройду — зарахується?
— Тільки якщо не зламаєш собі шию.

---

Спостерігач у тіні

Все це — бачив. Зі скелі трохи вище, з-під каптура, мовчки спостерігав Дід Страт.

Старий характерник не втручався. Але бачив інше:
Як змінювався Олексій. Як тримав погляд. Як дивився на хлопців не згори, а в рівень. Як відсікав зайве — і лишав суть. Як формував дисципліну не через страх, а через приклад.

У його думках промайнуло:

> "Якщо він повернеться живим із Завіси — він стане тим, кого я давно чекав.
Не магом. Не воїном.
Командиром.
Тим, хто вестиме тих, хто вміє, але не знає як."

---

Вечірній костер і тепло трійці

— Ну, що скажеш про своїх бійців? — запитав Тарас, жуючи хліб з кислицею.
— Один швидкий, інший мовчазний, обидва вміють вижити. А тепер ще навчаються думати.
Це вже армія. Тільки без дурних наказів.

Остап пирхнув:
— Головне — щоб не послали нас кудись, де душі лісові людей з мізками змінюють на жолуді.

— Ти б і жолудем вижив, Остапе, — мовив Тарас. — Тільки навчись не базікати під час засідки.

Сміх — тихий, щирий. Перший спільний.

---

Ніч перед походом

Коли всі спали, Олексій сидів один. І тінь вогню на його обличчі виглядала, мов лезо.

У руках — пергамент. Завтра він дізнається справжню суть місії.

Але в серці він уже знав — це буде не просто дорога. Це буде перевірка, яку пройдуть тільки ті, хто знає, що таке біль, і хто навчився дихати серед попелу.