Роздiл 3.

Розділ 3.

Іспит Вогню і Перша Кров

Ніч у Тінь-Варті була глибокою, наче вода у криниці, в яку впало небо. Лише вогні в центрі кола продовжували горіти — не жовтим чи червоним полум’ям, а тьмяно-блакитним, мов зоря, що впала з неба й не згасла.

Олексій стояв серед кам’яного круга. Довкола — тиша. В очах — відображення полум’я. В руках — нічого, крім себе самого.

Перед ним знову з’явився старий, той, що назвав себе Дідом Стратом. Але тепер він був не просто сивим воїном — його плечі обвивали дві змії: одна біла, друга чорна. А за спиною майорів старий стяг із символом тризуба, вплетеним у вогняне коло.

— Олексію, час твоєї першої перевірки.
— Що я маю зробити?
— Зайти в полум’я. І вийти. Якщо вийдеш — ти один із нас. Якщо згориш — значить, дух твій був порожнім.

Олексій не відповів. Він зробив крок уперед.

---

🔥 Полум’я не палило. Воно ніжно торкалося шкіри, проходило через тіло, через душу. Він відчував усіх, кого втратив. Дружину, що співала дитині колискову. Батька, що вчив, як тримати ніж. Доньку, яка бігла до нього босоніж по росі.

Він упав на коліна. Із серця щось вирвалося — біль, та не плач. А лють. Величезна, темна, обпалююча.

Полум’я стало фіолетовим.

— Що це?! — пролунали голоси за межами круга.

Вогонь піднявся вище, обгорнув його повністю, але не обпік.

Змінились звуки. Він більше не чув табору. Лише шум степового вітру. Глухі голоси. Тіні.
Олексій стояв — і раптом зрозумів, що бачить не цей світ. А інший. Захований. Той, що за пеленою.

---

Перед ним — ліс. Не той, що він бачив вдень. А стародавній. Дерева — височенні, мов велети. В їхніх кронах — обличчя. Старі, мудрі, сплячі. По землі стелиться туман, у ньому рухаються постаті. Не люди.

І він — серед них. Без зброї. Лише з власною волею.

Тест розвідника. Але не тілесний. Духовний. Він зрозумів: тут не можна бігти. Не можна кричати. Потрібно — слухати.

---

— Ти шукаєш дорогу, Олексію. Але чи готовий побачити її очима звіра? — запитав голос із темряви.

— Я завжди бачив більше, ніж говорив.
— Тоді дивися.

Перед ним став... вовк. Великий, темний, з очима, схожими на людські. Він не гарчав. Він мовчки чекав. І коли Олексій зробив крок — вовк розтанув у повітрі, залишивши по собі знак на землі: коло й три сліди.

---

Символ. Маршрут. Завдання.
Це була розвідка. В іншому вимірі. Іспит не на силу — а на розуміння.

Він ішов, вивчаючи шум дерев, рухи хмар, дихання землі. Він бачив приховане: пастки, знаки, точки сили. Внутрішній компас прокинувся.
І коли врешті він повернувся до вогню — полум’я розступилось.

Він зробив останній крок. І вийшов.

---

У центрі круга — мовчання. Але всі дивились на нього.

Його обличчя було спокійним. Але на руках — ледь світилися сліди: три кола, мов печатки, вогняного кольору.
Він отримав дар. І знак. І був прийнятий.

---

— Ти бачив Межу. Тепер вона в тобі, — сказав Дід Страт. — Ще кілька таких — і ти станеш не просто характерником. Ти станеш Провідником. Тінню, що веде інших. Але спершу — навчання. І зброя.

— Я вже маю зброю, — тихо відповів Олексій. — Себе.