Глава 31. Надолужити втрачене. 3.

Я – герой. Рятівник відьмочки і усього світу. Та тепер мене це не радувало, бо я втратив свого вовка. Без нього я б нічого не зміг зробити. Бути героєм виявилось боляче.

- То не я, то мій вовк – герой.

- Не принижуй себе, Гришо. Вовк – твоя органічна частина. І хоч ти вже ніколи не зможеш обернутися, та він залишається у тобі.

- Я відчував його окремою особистістю.

- А тепер та особистість розчинилася в твоїй. І те, що ти згадуєш дії свого вовка лише підтверджує це. Він і ти – єдине. І ви разом вбили Прокуду.

- Ти перша вбила його. А ми – то «на біс»… - вирішив я пошуткувати. І тут перша ейфорія схлинула та до мене дійшло: - Женька! Де вона?! Ти сказала, що я вбив Прокуду, але ми вже знаємо, що то ще не кінець! Він може вибратись з тіла дівчини і переселитись до будь-якого іншого! То де вона?!

В середині заворушився страх, що чаклун знов з’явиться і все піде по новому колу.

Здається, мій інтерес щодо Женьки відьмочці не сподобався, і вона насупилась.

- У снах відьма Одарка казала Грицеві, що, аби цілковито вбити чаклуна, треба зітнути йому голову, розрубати тіло на частини, розвезти їх у різні сторони світу і закопати поглибше… От ми так і вчинили з рудою, щоб злодій, що зайняв її тіло, не ожив.

- Що-о? – Перед очима постала описана картина в усіх фарбах, і мені стало не на жарт зле. – Вона ж невинна! Женька – жертва Прокуди! Що, коли її можна було ще врятувати?! Хоча, яке врятувати, коли я власними зубами загриз нещасну…

- Не метушись. Пожартувала я. І руда бестія жива. Кудеярові вдалось зцілити дівчину, хоч пошкодження й були майже смертельними. Він таки могутній чародій, ти правду казав.

Я видихнув. Це було велике полегшення. Невгамовна жартівлива Женька жива! Щоб  там не було, та я не бажав дівчині зла. Вона, дійсно, ні в чому не винна. Ми зустрічалися, були разом за взаємною згодою. І, не буду брехати, нам було добре. Моє тіло було цілком задоволене. Душа – ні, бо душа мріяла лише про мою маленьку відьмочку. Я недобре вчинив із Женькою, що вчасно не пояснив їй, що наші стосунки надійшли до завершення. І до лап Прокуди вона потрапила через наш зв’язок, бо чаклунові треба було непомітно підібратися до мене. Постраждала невинно.

- Жарти у тебе, Даринко…

- Пробач. Більш не буду. Все ж, що не говори, а ревнощі терзають мою душу.

- Кохана! Женя залишилася у минулому в ту мить, коли я вирішив розшукати тебе!

- Справді? Тоді добре.

- Тільки в мене постає інше питання. Якщо Прокуда не в Женьці, то де? Його дух міг перенестись до якогось іншого тіла! Невже все почнеться спочатку?

- Ні, мій дорогий, цього не буде. Нам вже не загрожує зустріч зі старим чаклуном.

- Чому ти така впевнена? Дух не можна знищити.

- Можливо. Але його можна ув’язнити. Так, як він збирався вчинити з моєю душею.

- За допомогою магічної скриньки?

- Так.

- Але ж я зламав її!

- Ти відчинив її, моя душа повернулась у тіло. А дух Прокуди, коли ти його придушив, затягнуло до скрині. Вона зачинилася і йому не вибратись. Поглянь сам.

Дарина тицьнула пальцем у бік шафи, на якій стояла знайома мені скринька, і на ній так само, як і раніше, висів замочок без дірочки для ключа. Цілий і непогризений. Різниця лиш у тому, що зараз у полоні знаходиться дух злого чаклуна.

- Прокуді не вибратись, але, якщо мені вдалось відчинити скриньку, то це може зробити і хтось інший! Ми не можемо почувати себе у повній безпеці!

- Не думаю, що це буде просто, та Кудеяр передбачив таку можливість. Скриньку буде скинуте в найглибшу у світі впадину, що знаходиться на дні Тихого океану – Маріанську. Як це збирався вчинити з моєю душею Прокуда.

- Але ніхто з нас не вміє літати чи телепортуватись…

- На жаль, тому ваш вчитель підбирає адепта, який приєднається до наукової експедиції і, врешті, дістанеться до вибраного місця, щоб скинути скриньку. Але це будеш не ти! – швидко додала моя відьмочка. – Бо у нас із тобою інші плани!

- І які? – не зрозумів я.

- А ось які! – Даринка схилилась наді мною і потягнулась за цілунком.

О, як же я бажав цього!

- Але ж Прокуда за нами спостерігає зі скрині! – прийшло раптово у голову.

- Маячня. Коли моя душа там знаходилась, то нічого не бачила і не чула. Отже, ми можемо спокійно надолужити усе те, чого були позбавлені наші минулі втілення – Гриць і Одарка.

- Ми не повторили їхню долю. Ми справилися з чаклуном і вижили. Наше кохання пройшло крізь віки і перемогло!

І ми з чистою совістю почали надолужувати втрачене характерником і відьмою.