Глава 31. Надолужити втрачене.

Дарина. Ось тепер я відчула себе спустошеною повністю. Віддала усе до останньої краплі. Якщо це не допоможе… Якщо моя відьомська сила не поверне тебе, Гришко, я сама особисто ще раз тебе вб’ю!

В голові паморочилось і я ледве трималася. Порожнеча усередині видавалася нестерпною, але я розуміла, що вона не заповниться вже ніколи. Моїх відьомських сил вже не було й сліду. Навіть коли я їх ще про них і не знала, коли вони ще не прокинулись – це відчувалося по-іншому. Тепер я ніби гола… зсередини. Беззахисна… Безсила…

Гришо! Усе заради тебе! Повертайся! Гришо… Сльозинки скотилися по моїх щоках. Я не можу повірити, що втрачу тебе назавжди… Ти подумав про мене, Гришко?! Я ж… я ж не зможу без тебе!..

Я не бачила світу білого, не бачила Кудеяра і характерників, що скупчились навколо й замерли у гробовій тиші… Не бачила власних рук, не відчувала власного тіла…

Гришко! Коханий мій… Єдиний…

Тіло вовка замиготіло, затуманилось. Це відбувалось не так, як коли він обертався на людину. По-іншому. І все ж крізь туман та миготіння почав проступати образ Гришка. Цілий! Тільки пальці обпечені, та то не біда! Аби лише був живий! Я припала вухом до його грудей і… полегшено видихнула. Серце людини билося, повільно, невпевнено, але билося! Відраховувало удар за ударом.

Ти житимеш, Гришко! Ти не маєш права померти! Не маєш права залишити мене одну у світі! Я не хочу чекати наступного життя! Ти потрібен мені тут, зараз!

Зиркнула на Кудеяра.

- Житиме, - підтвердив чародій.