Глава 29. Мій найбільший страх. 4.

Руда зареготала.

- Який же ти смішний, Гришуню! Так весело було тебе розіграти! Треба було ще трохи потягти гру і спокусити тебе на секс. Ото кіно було б: характерник задовольняє сексуальні забажанки темного чаклуна!

Я сковтнув, уявивши ту картину. А вже ж був, практично, готовий піти на такі жертви, бо не бачив іншого виходу. І обов’язково в самий пікантний момент опритомніла б Дарина. Це був би кінець нашим стосункам. Втім, хіба в тому положенні, що склалося, час думати за стосунки? Я маю врятувати Даринку, врятувати побратимів, врятувати увесь світ! А я ще, телепень, шкодував, що не я вбив Прокуду, а моя відьмочка. Хотілося виглядати перед нею героєм. Ось, маєш другий шанс. Але краще б вже його не було. Тобто, хай би вбила чаклуна Дарина, а я… Я просто був поруч. Не хочу бути героєм! Та назад вже не відмотаєш. Стою перед ворогом, один на один і нічого, абсолютно нічого не здатен зробити, щоб урятувати кохану, щоб знищити зло. Думки крутилися у голові, та нічого толкового на думку не спадало. Єдине: слід якомога довше підтримувати бажання Прокуди ділитися враженнями, хвалитися своїми досягненнями, бо, якщо він забереться звідси, то ми його вже не знайдемо. Точніше, почуємо про нового володаря світу, коли він зміцніє так, що буде пізно щось змінити. Отже, я маю затримати чаклуна, якомога довше затримати розмовами. Можливо, за цей час нагодиться хтось із побратимів? О, це було б доречно! Вірогідно, Кудеяр щось вигадає, і ми зупинемо чаклуна...

- Прокудо… Чи як нам тепер тебе називати? Чаклунка Євгенія?

- Називай мене по-старому, Прокудою. Ім’я вже звичне, та й підходить як для чоловіка, так і для жінки.

- Нащо тобі влада? Ти навіть не уявляєш, який це клопіт.

- Клопіт, кажеш? Та то вже не твій клопіт, - скаламбурила руда.

- В історії вже було, коли нетямущі у політиці люди ставали до керма. І який результат? Ні до чого доброго це не призвело.

- Хлопчику, мені стільки років, що достане досвіду, не турбуйся. Я прогну цей світ під себе, напишу нові закони, підкорю людство…

- Ну, захопиш ти одне місто, хай район, область, навіть країну. Але ж світ великий, інші держави не дозволять тобі розгорнутися. Наука, техніка, рівень озброєння не стоять на місці! Тобі не вистачить мерців, щоб завоювати країни, що мають ядерну зброю!

- Нічого ти не розумієш, Гришуню. Світ можна завоювати словом, обманом, підтасуванням фактів, армією не мертвяків, а фанатиків. Хоча і мертвяки не завадять, до речі, радіації вони не бояться, одягати та годувати армію не треба. Самі плюси.

- Отже, ти твердий у своєму намірі, так, Прокудо?

- Як ніколи раніше твердий, бо як ніколи раніше близький я до перемоги.

- І для перемоги тобі потрібна відьма?

- Я й без неї справився б, але її сила пришвидшить завоювання світу у десять, а то й більше, разів. Нащо відмовлятися від такої допомоги?

- І тут ти помилився, Прокудо. Жорстоко помилився!

Я замовк, розтягуючи паузу і сподіваючись викликати у чаклуна інтерес. Та той мовчав у відповідь, посміхаючись скептично, і довелось мені самому заговорити.

- Тобі потрібна відьомська сила, але Дарина її не має!

І знов злодій навіть не запитав: чому?

Як же заволодіти увагою Прокуди?

- Не думай, що я намагаюсь навішати тобі лапші на вуха. Ти розрахував все правильно. Дарина відвідала вмираючу верховну відьму, та допомогла розбудити її власні сили, та ще й передала свої. Дівчина отримала чималий потенціал. Але вона витратила його під нуль, коли знищувала армію мерців, яку, до речі, саме ти і наслав на нас! А ми ще гадали, як це нежить воює без свого господаря! А господар був тут, поруч! Тільки ніхто не здогадувався про це. А Дарина вигоріла. Ти, і тільки ти винен у тому, що Дарина вигоріла! Добре, якщо вона взагалі оклигає після такого! Залиш її, вона порожня і тобі тепер не потрібна. Зроби хоч раз у житті щось добре, Прокудо! Подаруй дівчині життя! Поверни їй душу! Вона вже не спричинить тобі жодної шкоди…

- Ех, Гришуню… - Руда ніжно погладила скриньку. – Невже ти, справді, думаєш, що відьомська сила може зникнути назавжди? Так, потенціал вона вичерпала, в основному через те, що не вміє ще керувати своїми здібностями, та він швидко відновиться. Певен, за цей час, що дівчина без свідомості, він вже частково відновився. Принаймні, відьомських сил вистачить, щоб спопелити одного набридливого характерника.

- Дарина кохає мене і не спричинить мені зла!

- Ой, дурненький хлопчисько, який вірить у любов! – засміялась руда. – Так знай, любов – то прерогатива душі. Може, те, що у скрині, і кохає тебе до безтями, та те, що залишилось – ненавидить. Чиста відьомська сила – антагоніст силі характерника. Повір, тільки-но дівчина відкриє очі, відьомська натура примусить її вбити суперника в одну мить, навіть не замислюючись. І це відбудеться дуже і дуже скоро… Пам! – порух пальцем, мовби натискаючи курок. – І немає Гришуні!..