Глава 29. Мій найбільший страх. 3.

Невже все, що говорить руда – правда? Невже усі ми, й справді, виявились такими телепнями, що повірили у смерть могутнього чаклуна і не передбачили інші варіанти? Насправді, все так і є.  І тепер…

- І тепер, - продовжила руда, неначе почула мої думки, - мене вже ніщо і ніхто не зупинить. – Навіть ваш бравий загін характерників. Немає у світі такої сили, щоб нашкодити мені! І, навіть якби знайшлась така сила – мій дух вічний! Так, це не душа, він абсолютно вільний, а не є частинкою загальної божественної сутності. І це просто чудово! Мені начхати на будь-кого і на будь-що. Я роблю те, що мені особисто подобається!  І зараз отримав можливість досягти усього, що хочу. А я вже півтора тисячоліття хочу влади! Заволодіти цим світом, який полишили боги, світом, який зараз на перепутті. Стати єдиним володарем! Королем усього!

Королем усього? Здається, як говорять, Остапа понесло. Тепер я вірив в усе, сказане рудою, і розумів, у якій халепі ми опинилися. А ще я чітко розумів, що, тільки-но Прокуді набриднуть балачки, від здійснить свої наміри, тобто, закине скриньку з душею Дарини так далеко, що навіть мій вовк не зможе розшукати, бо водні простори знищують запахи. Та, навіть, коли  б і розшукав, то дістати її з найглибшого місця на земній кулі, схованого товщею океану, я не зможу ніколи.

Я ще раз спробував пройти крізь двері – і вогонь вмить спалахнув, опалюючи руки.

- Не намагайся, Гришуню, - покачала головою руда. – Ти не зможеш пройти крізь чари вогню, бо він спалить тебе. Так, як блискавка спалила моє гарне попереднє тіло. А мені ж довелось вибирати його ретельно та доволі довго, і досі за ним шкодую. Вам було смішно? Вам усім було смішно, що від мене залишилась лише купка попелу! А який це біль – згоряти заживо – ніхто з вас навіть не уявляє! До речі, ти й сам можеш спробувати пережити такий досвід, Гришуню. Га? Як тобі ідейка? Пройди крізь двері – і магічний вогонь спопелить тебе! Дізнаєшся, як воно…

Вже спробував. Пальці обгоріли, почорніли вщент. Тепер навіть до рук нічого взяти не здатен. І, хоч кров перевертня робила свою справу, активно займаючись регенерацією, і десь там, під кіркою горілого, починала формуватися нова, здорова плоть, та біль був неймовірний. А це ж лишень пальці! Мабуть, саме цей біль і тримав мене у свідомості, дозволяючи продовжити розмову. Згоден, чаклуну не позаздриш. Те, що він пережив – і справді жахіття. Та зайняти тіло дівчинки? Це вже він перегнув палицю. Втім, обачність його викликає захоплення. Куди нам до його витівок…

- Обпікся, Гришуню? – співчутливо запитала руда, помітивши мої почорнілі руки. – Ай-яй-яй! – погрозила пальчиком. – Не варто сунути носа туди, де його може відірвати. Ти ж слухняний хлопчик?

Коли ми зустрічалися з Женькою, то інколи жартівливо розмовляли в такому стилі. Можливо, її особистість ще десь там? І є шанс до неї достукатись?

- Женю! Женечко! Я знаю, ти мене чуєш! Не піддавайся Прокуді! Він – зло! Гадаю, ти вже й сама зрозуміла це! Борися! Не здавайся! Ти сильніша, бо це – твоє тіло, а він – зозуленя!

- Оу! – руда потупила очки. – Грицику!.. Я, й справді, тут… І я буду боротися з тим, хто загарбав моє тіло! Скажи, що я маю зробити, щоб допомогти тобі і позбутися Прокуди?

- Женечко! – зрадів я. – Ти можеш зняти чари, щоб я зайшов?

- І що ми будемо робити, коли ти зайдеш, Грицику?

- Ми відкриємо скриньку і повернемо душу Дарині!

- А я думала, що ми займемося сексом!.. – надула пухкі губки руда.

- Е-е-е… Ми ж вже обговорили це питання, Женечко!..

- Любий, ти навіть не питав мене, чи згодна я віддати тебе відьмі, хіба не так?

- Пробач, але я кохаю Дарину.

- А на сіннику мені здавалося, що ти кохаєш мене, Грицику!

- Женечко, давай ми потім усе з’ясуємо. Зараз, поки ти взяла владу над тілом, ми повинні якомога швидше позбутися Прокуди!

- А як ти витягнеш його з мого тіла і з моєї голови? Ти вб’єш мене, любий?

- Не кажи дурниць! Кудеяр підкаже, як тебе врятувати. Він вправний в таких справах. Зніми захист!

- Ні, любий. Я не збираюсь віддавати тебе відьмі! Якщо хочеш зайти до кімнати – пообіцяй, що залишишся зі мною!

О, ні! Та заради того, щоб врятувати кохану, доведеться піти на любі жертви.

- Я обіцяю, Женечко.

- І любитимемось, як раніше.

Зітхнув глибоко і кивнув приречено:

- Так.

- І зараз, коли я пропущу тебе до кімнати, ми займемось любов’ю прямо зараз і прямо тут! – тупнула ніжкою руда.

- О, ні!..

- Ні?!

- Так! Так-так-так! Я на все згоден, тільки зніми чари!

- Не вірю тобі! Ти хочеш мене надурити!

- Обіцяю, Женечко! Клянусь!

Все, що завгодно, аби лише з Дариною все було добре!