Глава 29. Мій найбільший страх.

Нащо я піддався на умовляння і залишив Дарину наодинці з Женькою?!

Перед моїми очами постала картина, яка і в страшному сні не мала наснитися!

Ліжко було висунуте на центр кімнати і навколо нього виявилась намальована чорною вуглиною пентаграма. В’язь стародавніх знаків та символів вкрила стіни. На ліжкові лежала моя маленька відьма, непорушна, схожа на воскову фігуру. А Женька в ту саму мить зачиняла скриньку, яку тримала в руках.

Я лише й почув, що клацання замка. Волосся вовка по хребту і моє на голові ставало дибки від розуміння, що зараз відбулося. Руда провела ритуал, який був потрібен Прокуді, і забрала в Дарини душу!

Що могло статися гірше за це?

Мій найбільший страх…

Я обіцяв берегти кохану усе своє життя і не зміг вберегти навіть один єдиний день!

Колесо Сансари повернулося і давня історія повторилася, дещо в іншому варіантні. Але суть одна: я знову втратив кохану. Вірогідно, назавжди… Бо душа Дари вічно перебуватиме у полоні і не матиме змогу возродитися!..

Та у нас тепер немає майбутнього навіть у інших життях!

А я…

Я не зможу без неї!

Відчай заполонив серце, вилився назовні і почав затьмарювати увесь світ.

Раптом мене ніби блискавкою прошила надія і я стрепенувся.

Можливо, все ще можна виправити? Повернути душу моїй відьмі?

Та лишень я хотів забігти до кімнати, як пентаграма на підлозі і рунічні формули на стінах засяяли мертвенним світлом, дверний прохід спалахнув вогнем, примусивши мене відскочити назад, дмухаючи на обпечені пальці. Коли я відступив, полум’я послабнуло, і я зміг бачити руду, що безпечно реготала, дивлячись на мене.

До спальні мене не увійти!

Треба спробувати поговорити з божевільною дівчиною, примусити вислухати!

- Женю, - спокійним тоном почав я, - не поспішай, прошу. Я бачу, що ти зробила. Але це виправно. Ми можемо поговорити…

- Що ж, давай, - тон дівчини був зухвалий, протилежний тому, як вона перед цим вимолювала  у нас прощення.

- Це знову дієш і говориш не ти. З тобою вже так було, пригадай. Стародавній чаклун примусив тебе надіти на Кудеяра пута, що стримували його волю. Ти згадала?

- І не забувала!

- А потім ти каялась і просила в усіх пробачення, пам’ятаєш?

- Склерозом не страждаю, Гришуню.

- Так не повторюй своїх помилок, Женю! Зараз на тебе знов впливає Прокуда, примушує тебе робити зло! Не знаю, яким чином він це зробив, можливо, за допомогою якогось артефакту. Та ти не повинна його слухатись, бо його вже немає на світі! Дивись на мене, Женю, дивись в мої очі! Прокуда загинув. Блискавка спалила його вщент і навіть попелу не  залишилось, бо його розвіяв вітер! Тепер ти вільна! Пусти мене до кімнати. Не знаю, яким чином ти використовуєш захисні чари, що не  пускають мене, та зараз ти маєш зняти їх! Дозволь мені увійти! Віддай скриньку з душею Дарини – і ми повернемо її до тіла. Інакше вона стане бездушним чудовиськом! Ти, справжня ти, цього не хоче! Та що ж до тебе не доходить?! Дивись в мої очі!

Руда дивилася і реготала. Схоже, що їй було весело. Як же ми з Кудеяром не догледіли, що разом із дівчиною до нас проникла темна магія? Та що тепер гадати? Виправляти треба! Женька – усього лиш людина, звичайна дівчина, що потрапила під вплив чаклуна. Але ми знищили Прокуду, і тепер слід повернути руду до тями. Достукатись до її свідомості. І це цілком можливо.

Я знов почав вмовляти руду.

- Женю, ти не повинна зараз коритися Прокуді! Він не може тебе контролювати! Він не зробить тобі нічого лихого! Він помер!

Та дівчина продовжувала реготати.

- Насправді ти не зла, Женю! То все старий чаклун! Не піддавайся його чарам! Борися! Борися, Женю, з усіх сил, що є! Пам’ятай, що ти – людина! Ми допоможемо тобі і все буде добре!

У рудої аж сльози від сміху на очах виступили.

- Який же ж ти недолугий, Гришуню! – нарешті заговорила вона. – Який же ти телепень! Невже ти так нічого і не зрозумів?

- Про що ти, Женю? А давай ти заспокоїшся і довіришся мені, нам, Кудеярові…

- Ох, Гришуню, хіба ж можна бути таким наївним? Ти й досі не пізнаєш, з ким розмовляєш?

- Женю, про що ти мовиш?

- Гришуню-Гришуню… Ніякої Жені тут немає. Принаймні, я її не бачу. Женю, агов?  Де ти? Відгукнися! – Руда, явно, глузувала наді мною.

- Якщо ти хочеш помститися мені через те, що я з тобою порвав…

Руда знов зареготала.

- Досить! Це все – порожні розмови. І, якщо ти такий дурний, що й досі не розумієш, то доведеться тобі підказати, телепню.  Я – Прокуда!

- Що-о?..

Небо неначе впало на землю від цих слів. Невже Женька втратила глузд? Чаклун загинув… Він не може знаходитись тут…

- А ви гадали, що могутній чаклун, якому більше тисячі років, такий наївний, що не продумає усі варіанти і не забезпечить собі майбутнє? Я підозрював, що з відьмою може не вийти, що вона має сили, щоб знищити мене, і зарання підготував це молоде тіло рудої красуні для переселення. Коли блискавка спопелила моє попереднє вмістилище, мій дух просто перескочив у заздалегідь підготовлене житло. І це тіло мені подобається! Справді, досвіду бути жінкою я ще не мав, та це безцінний досвід і просто неймовірні відчуття! Вона така палка, така непосидюча, пристрасна і запальна! О, це буде цікаво! До того ж, те, що не вдалося зробити красеню-чоловікові, легко далось верткій дівчині! Я проник у серце спільноти характерників… Мене не те, що пропустили, мене ваші вартові самі під білі рученьки провели! Я сльозливо втерся в довіру… І мені повірили без вагань! Бачив, як мене, тобто, руденьку, жаліли! Я провів ритуал… ой, тепер слід казати «провела»… хи-хи! Так ось, я провела темний ритуал і полонила душу відьми! – руда потрясла скринькою. – Тепер я утоплю її у найглибшому океані, можливо навіть у Маріанській впадині, де вона знаходитиметься вічність, аж поки забуде, хто вона й звідки. Забуде про тебе, перевертню. А якщо й не забуде, то вибратись однаково не матиме змоги, бо з середини чарівну скриню не відчинити. А дістати з Маріанської впадини те, що туди впало неможливо, і навіть не буде можливо у далекому майбутньому. Телепортуватись туди-назад для мене зараз не є проблемою. А відьма, відьма на ім’я Дарина, незабаром прокинеться оновленою, позбавленою непотрібного рудименту під назвою «душа», і буде служити мені вічно!