Глава 29. Мій найбільший страх.

Нащо я піддався на умовляння і залишив Дарину наодинці з Женькою?!

Перед моїми очами постала картина, яка і в страшному сні не мала наснитися!

Ліжко було висунуте на центр кімнати і навколо нього виявилась намальована чорною вуглиною пентаграма. В’язь стародавніх знаків та символів вкрила стіни. На ліжкові непорушно лежала моя маленька відьма, непорушна, схожа на воскову фігуру. А Женька в ту саму мить зачиняла скриньку, яку тримала в руках.

Я лише й почув, що клацання замка. Волосся вовка по хребту і моє на голові ставало дибки від розуміння, що зараз відбулося. Руда провела ритуал, який був потрібен Прокуді, і забрала в Дарини душу!

Що могло статися гірше за це?

Мій найбільший страх…

Я обіцяв берегти кохану усе своє життя і не зміг вберегти навіть один єдиний день!

Колесо Сансари повернулося і давня історія повторилася, дещо в іншому варіантні. Але суть одна: я знову втратив кохану. Вірогідно, назавжди… Бо душа Дари вічно перебуватиме у полоні і не матиме змогу возродитися!..

Та у нас тепер немає майбутнього навіть у інших життях!

А я…

Я не зможу без неї!

Відчай заполонив серце, вилився назовні і почав затьмарювати увесь світ.

Рм мене ніби блискавкою прошила надія і я стрепенувся.

Можливо, все ще можна виправити? Повернути душу моїй відьмі?

Та лишень я хотів забігти до кімнати, як пентаграма на підлозі і рунічні формули на стінах засяяли мертвенним світлом, дверний прохід спалахнув вогнем, примусивши мене відскочити назад, дмухаючи на обпечені пальці. Коли я відступив, полум’я послабнуло, і я зміг бачити руду, що безпечно реготала, дивлячись на мене.

До спальні мене не увійти!

Треба спробувати поговорити з божевільною дівчиною, примусити вислухати!

- Женю, - спокійним тоном почав я, - не поспішай, прошу. Я бачу, що ти зробила. Але це виправно. Ми можемо поговорити…

- Що ж, давай, - тон дівчини був зухвалий, протилежний тому, як вона перед цим вимолювала  у нас прощення.

- Це знову дієш і говориш не ти. З тобою вже так було, пригадай. Стародавній чаклун примусив тебе надіти на Кудеяра пута, що стримували його волю. Ти згадала?

- І не забувала!

- А потім ти каялась і просила в усіх пробачення, пам’ятаєш?

- Склерозом не страждаю, Гришуню.

- Так не повторюй своїх помилок, Женю! Зараз на тебе знов впливає Прокуда, примушує тебе робити зло! Не знаю, яким чином він це зробив, можливо, за допомогою якогось артефакту. Та ти не повинна його слухатись, бо його вже немає на світі! Дивись на мене, Женю, дивись в мої очі! Прокуда загинув. Блискавка спалила його вщент і навіть попелу не  залишилось, бо його розвіяв вітер! Тепер ти вільна! Пусти мене до кімнати. Не знаю, яким чином ти використовуєш захисні чари, що не  пускають мене, та зараз ти маєш зняти їх! Дозволь мені увійти! Віддай скриньку з душею Дарини – і ми повернемо її до тіла. Інакше вона стане бездушним чудовиськом! Ти, справжня ти, цього не хоче! Та що ж до тебе не доходить?! Дивись в мої очі!

Руда дивилася і реготала. Схоже, що їй було весело. Як же ми з Кудеяром не догледіли, що разом із дівчиною до нас проникла темна магія? Та що тепер гадати? Виправляти треба! Женька – усього лиш людина, звичайна дівчина, що потрапила під вплив чаклуна. Але ми знищили Прокуду, і тепер слід повернути руду до тями. Достукатись до її свідомості. І це цілком можливо.