Глава 26. Позбутись Прокуди! 2.

Упс… Я, виявляється, вцілила.

Від Прокуди залишилася лише купка попелу. Зазвичай блискавка вбиває, інколи може і не вбити, а лише контузити, але вщент не спалює. Та то звичайна. А це – магічна. Навіть відчула якусь недовершеність. Неначе хтось просто наступив на таргана, який тільки-но ворушив лапками і усіх лякав – ось і немає його. Тільки-но був – і нема!

Якось занадто просто. Ні, звісно, це не так просто. Я ж могла і загинути. Лежали б зараз дві купки попелу замість однієї. Я здригнулася.

- Дякую, Гриш…

Григорій.

Я навіть не встигав за власними думками. Чи то, може, свідомість вовка спрацювала швидше. Та я одним довгим стрибком долетів до Прокуди. Не знаю, як мені вдалось обігнати блискавку, та я вибив кохану з його рук за соту долю секунди і видихнув лише коли зрозумів, що ось вона, моя відьмочка, жива, ціла й неушкоджена, лежіть піді мною і… чому так кривиться? Нарешті дійшло, що важко їй, вовк чималий, бо перевертень. Звелів звірові сховатися і той знехотя виконав моє прохання. На Дарині йому дуже подобалось. А її запах так і зовсім зводив з розуму. Добре, що вовк у мене тепер слухняний, тренований.

Перейшовши у людську подобу, я одразу піднявся на руках, щоб не задавити тендітну дівчину, та відлипати від неї мені не хотілося так само, як і моєму вовкові. Її чарівні очі вирували, а її обкусані губи так манили до себе, що втриматись було неможливо. Я вже передбачав палкий цілунок, як Дарина відсторонилася і вивернулась, визираючи через моє плече. Тільки зараз я згадав про Прокуду. От телепень! Той же міг за цей час нас обох порішити!

Перевернувся, озирнувся. На місці, де тільки-но стояв чаклун, залишилась лише купка попелу і земля кругом обгоріла. А хмари майже розвіялись.

Ми позбулися злодія? Невже це правда?

Вовк визирнув, потягнув чутливими ніздрями і підтвердив: так, це все, що залишилося від чаклуна.

Якось навіть образливо стало. Виходить, ворога людства вбила відьма, а не я, як повинно бути. Ні, звісно, я радію безмірно, що Прокуда знищений, що вже не слід озиратися і очікувати нападу. Але ж гіркота залишилася. Не я…

Все, досить терзань. Як там моя кохана? Встав, допоміг піднятись Дарині.

- Ти в порядку?

- Майже, - кивнула дівчина. – Куприк болить, вдарилась… Так що, ми вбили Прокуду?

- Ти вбила, - виправив я.

- Без тебе я могла й сама загинути. І все ж не віриться…

- Мені теж.

- Шокуюче було видовище, - почувся голос Артема. – Блискавка, грім. Чаклун спалахнув, мов факел, і згорів за мить. Що далі, Григорію?

Тільки зараз я помітив, що побратими наздогнали мене і дивляться очікувально, визнаючи за мною право ватажка. Галявину, приготовану для темного обряду оточили автівки, вершники, вовки.

- Так, відьма вбила Прокуду, - підтвердив я. – А далі… Далі слід поспішати до побратимів на допомогу.

- Можна не надто поспішати, - почувся з автівки голос Кудеяра. – Коли чаклун гине, то й його творіння втрачають сили.

- Дійсно, - я згадав сон, у якому мертвяки після загибелі Прокуди, перетворилися на купу кісток.

А вчитель продовжив:

- Слід знищити усе, що чаклун тут наготував. Кожен магічний знак несе в собі негативну енергію, а жертовний вівтар просто пашить силою. Не дай боже, набредуть підлітки та нароблять лихого.

- Так, вчителю.