Глава 24. Верховна відьма. 2.

- Що?! Як?!– хорове.

- Я теж не зможу зняти з Кудеяра пута, - повторила Ясновида. – Але поруч знаходиться та, котра зможе.

Всі очі обернулись до мене.

- Я… Я не відчуваю сил, - пояснила присутнім. – Може, вони десь і є, але сплять непорушним сном. Я пробувала, мені теж не вдалось порвати цю, на вигляд таку тоненьку, нитку.

- Ти зможеш, - стара дивилась на мене без усіляких сумлінь. – І ти зробиш це зараз та з допомогою власних сил. Дивись і запам’ятовуй, дитя…

Я наблизилась до бабці, а вона підняла сухі руки з на диво гнучкими пальцями і почала показувати, як слід складати їх.

- Запам’ятала, дівчино? Спочатку ось цей знак. На нього ніби накладаєш другий. І поверх – третій.

- З… здається… - непевно відповіла я.

- А тепер повернись до постраждалого, зазирни вглиб себе, туди, де зараз колихається передчуття біди, і потягни звідти промінець до своїх долонь. Коли відчуєш потік енергії – повтори над путами три знаки, які я показала.

Не надто вірячи, що щось вийде, я зробила так, як сказала бабця. І, о диво, сувора нитка сама спала з Кудеяра, а чародій подивився навколо себе осмисленим поглядом.

Ясновида скривилася, дивлячись на пута, і швидко ткнула в їх бік вказівним пальцем, з якого зірвалася ніби маленька блискавка, яка вмить спалила нитку, лише горілий слід залишився на паркеті.

- Мерзота! – стряхнула стара руки. – Все. Дівчинка справилась. З неї вийде чудова відьма. А Кудеяра поки що віднесіть в безпечне місце. Щоб повністю повернутися до життя, йому потрібен час.

Вражені характерники згідно закивали, підхопили вчителя і понесли надвір, мабуть, в автівку.

Ми з Гришком залишилися наодинці з верховною.

- А тепер підійди ближче, дівчинко, - поманила пальцем стара.

Саме з цього пальця злетіла блискавка, тож я наблизилась з деяким острахом. Хоче ще страшніше мені було через ті сили, що проявились у мене.

- Ти – сильна відьма із доброго відьомського роду! – Ясновида пильно дивилась своїми вирами-очима, ніби просвердлювала у мені дірку. – Я чула про декого з твоїх предків Віщаків, а твою бабусю знала особисто. Та ще штучка була! Та ніхто з них не вчиняв людям зла. Магія твоя сильна та чиста, і тобі слід використати її, щоб захистити вкотре цей світ від темних сил Прокуди. Не дай злу зацарювати!

- Але що я можу протиставити йому, Ясновидо?

- Ти – талановита учениця. І, якби прийшла раніше, я б передала тобі усе, що знаю сама. Але зараз я вже не маю для цього сили. Я можу лише передати тобі сиру магію, а вчитися користуватися нею тобі доведеться самостійно. Не бійся, сила сама вчитиме тебе. Якщо знайдеться для цього час, звісно… - Бабця хитнулася і прикрила очі.

Я, зрозуміло, кинулась до неї, щоб підтримати. А відьма міцно ухопила мене за руку. І тут моє тіло немов блискавка пронизала. Очі старої засвітилися, засяяли також наші зчеплені руки. Я відчула, як могутня енергія, немов повноводна річка, перетікає з тіла відьми у моє. І це було… боляче. І приємно водночас, бо ніби заповнювало висохлі озера. Ця сила змішувалась з моєю, яка піднімалася назустріч, радо зливаючись в єдине. В голові закрутилося і я подумала, що зараз втрачу свідомість.