Глава 24. Верховна відьма.

Те, що Гриша не розповів мені про руду, боляче гризло десь усередині. А ще це передчуття біди, що нависало над нами. І ці страшні сни, що твердили про загибель Гриця та Одарки, наших минулих втілень, якщо вірити Кудеярові. І сам чарівник, що безпорадно стогнав на задньому сидінні, затиснутий двома молодими характерниками.

Але про майбутнє думати я не могла, бо попереду розпливалася туманна блякла пляма. Тож зосередилась на сьогоденні.

А сьогодення наближало мене до помираючої справжньої відьми, яка має збудити мої сили і передати мені свої. Це й лякало і манило водночас.

Я – відьма? Хі-хі! Плюнула б і залишила цю дурну гру, якби не Прокуда, що йде по моїх слідах. Чи я все собі навигадувала, і Олександр – не древній злий чаклун, а звичайнісінький англійський лорд? А в мене – параноя?

Ні. Ні. І ще раз ні! Нерви бринять у передчутті якихось неприємних подій. Та й вчитель Гриші у такому стані тільки підтверджує наближення темних сил. Кожною клітиною свого тіла відчуваю - бою не минути.

Та хай поки усе стелиться само собою, а там поглянемо.

Ми заїхали до досить пристойного селища міського типу і зупинилися коло двору, огородженого європарканом. Будинок теж виглядав доволі міцним та сучасним. А непогано відьми живуть.

Гриша узяв мене за руку і повів у дім. За нами двоє його друзів потягли безвільного Кудеяра.

Всередині висів стійкий неприємний запах старості та ліків. У великій кімнаті на ліжку лежала суха бабця у вкрай поганому стані. Поруч з нею примостилась у кріслі доглядальниця.

- Залиш нас! – коротко скомандував Гриша і молоду жінку наче вітром здуло.

- Ясновидо! – присів коло ліжка Сірко. – Ви чуєте мене, Ясновидо! Я привів відьму! І… потрібна ваша допомога…

Бабця не ворушилася. Може, вона вже ласти склеїла, поки ми добиралися? Це було б недоречно.

- Кудеярові потрібна допомога! – повторив Гриша.

Старенька одним порухом підняла повіки. Очі в неї виявились зовсім не бляклими, як зазвичай буває у старих людей, а, навпаки, досить таки живими. Здавалося, що це два бездонні вири.

- Сірко? – А от голос стара ледве відтягнула.

- Щось із Кудеяром лихе, Ясновидо! Дістався до нього, видно, Прокуда…

Бабця, ніби й не вмираюча, ривком піднялась і сіла, оглядаючи пильно присутніх. Її погляд сперш зупинився на мені:

- Відьма!.. Нарешті!..

Отже, верховна підтвердила наявність у мене таємничих сил. А я ще мала невеличку надію, що все – лише низка дурних співпадінь.

Ясновида перевела погляд на вчителя:

- Як же ти так попався на гачок? Ти ж не наївне дитя, Кудеяре, а могутній чародій! А попався, мов метелик, що згоряє у полум’ї.

- Але ж його ще можна врятувати? – занепокоївся характерник.

- Можливо…

- Ось, що на ньому ми знайшли, - Гриша показав відьмі нитку, якою було обплутане стегно вчителя. – Схоже, що це – причина його стану. Не вдається зняти…  Допоможіть…

Бабця схилилась, придивляючись:

- І я не зможу…

- Як же так? – безпорадно озирнувся Гриша. – Тільки на вас мали надію… Ви ж – верховна відьма! Хто ж ще може зняти чорні чари, якщо не ви?

- Сили я маю, та, якщо ти не помітив, знаходжусь на смертному одрі… Мені вже не вигукати свої відьомські можливості.