Глава 23. Ображена відьма. 3.

Залишав я друзів з важким серцем. Єдине, що тішило – Дарина з нами! Ось вона, поруч сидить. Голова високо піднята, між бровами залягла зморшечка, обличчя зосереджене. Мабуть, вона не дуже впевнена, що вчиняє правильно. Вона взагалі не надто бажала втручатись. Можливо, зрозуміла, що Прокуда не дасть їй спокою? Чи пожаліла Кудеяра?

Чи пробачить вона мені? І що трапилось із рудою Женькою? Коли вона встигла потрапити під вплив темних сил? Чи завжди була з ними і лише прикидалася звичайною дівчиною? Чи злий чаклун вже дістався до конеферми? Питання… Питання…

З’ясовувати стосунки, коли на задньому сидінні сторонні вуха, ввижалося неправильним. І я не знав, про що говорити. Та Дарина сама розпочала розмову:

- Поясни мені, Григорію, як воно так? Прокуду ви називаєте чаклуном, Кудеяра – чародієм. Хіба це не одне й те саме?

- Зовсім ні! – Я полегшено витер рукавом піт з чола, поговорити зараз про щось стороннє видалося самим правильним: - Якщо дивитись лише на зовнішні прояви, то здається, що різниці немає, але насправді різниця колосальна! І полягає вона в тому, які сили використовуються. Українською мовою усі назви схожі, тому легко заплутатись. Та якщо провести паралелі з англійською… Чародій (англійською мовою – sorcerer) черпає силу з певного джерела (природи, стихії чи й власного роду), його чари, як правило, добрі. Чародії допомагають людям, захищають світ, відновлюють природу, дбають про рівновагу, запобігають розгулу темних сил. А чаклун (англійською –  warlock) отримує силу через договір з потойбічною сутністю, тож, напевно, й виконує її волю.

- А чарівник?

- Чарівник (англійською – wizard) – це і є класичний чарівник з казок із чарівними паличками та книгами заклинань. Здібності відчувати магію світу має кожен, але, здебільшого, у дуже обмеженому варіанті. Втім, при певній наполегливості та старанності, науку чарів можна вивчити і використовувати.

- А характерник?

- Характерники – то українські чарівники, в яких об’єдналась і сила роду (вона може йти від древніх богів, Даждьбога чи Велеса) і тонке відчуття природи, і наука, що передається від вчителя адептам.

 - А… відьми?

- Відьми теж отримали свою магію від стародавньої богині Мокоші, і, як це робила сама богиня, продовжують берегти рід людський. Особливістю відьомських сил є те, що їх можна акумулювати і передати людині, яка не мала до цього ніяких здібностей. Втім, деякі відьми попрали закони і ступили на шлях темряви.

- Цікаво-цікаво… - задумливо протягнула дівчина і, зовсім неочікувано, змінила тему: - Я не можу бути нащадком Одарки з наших снів!

- Що? – мало не вдавився я.

- Ця ніч… Останні сни… Не знаю, чи снилося тобі щось, але я знаю, що Дара загинула! Вона не мала дітей!

- Я… Мені теж усю ніч марилось… Я бачив, як загинула відьма… Гриць також загинув, але пізніше, під час виконання одного з секретних завдань… Але це нічого не значить. Ми не обов’язково маємо бути нащадками, головне, що душі померлих пройшли крізь віки і втілились в наших тілах.

- Я гадала, що душі втілюються у своєму роді…

- Я – Сірко, з роду знаменитого отамана, хоч і не з гілки Гриця, що обламалася. Ти, напевно, теж маєш якесь відношення до Одарки.

- У матері Дари був старший брат, це прийшло мені у споминах. Тільки він стидався, що в сестри виявились відьомські здібності. Сам він ніяких незвичайних здібностей не мав, бо це траплялося лише з дівчатами, і, тільки-но підріс, пішов до міста учнем чоботаря та зробив усе, щоб забути про, як він вважав, «порчений рід». Вони не родичалися. Напевно, у нього була дружина і дітки. Я можу бути з його роду.

- Напевно, так і є. Кров людська – не водиця, а відьомська – тим паче.

- Ніколи не задумувалась про своїх предків. А це ж так цікаво. Слід буде поцікавитись, якщо… якщо… Якщо нам вдасться вижити…

- Все буде добре, Даринко!

- Гриць також думав, що все буде добре…

- Ми не повторимо долю наших попередників!

- Не будь самовпевненим, Гришо. Гриць та Одарка володіли значно більшими силами, ніж ми, та не змогли протистояти Прокуді. Ми, практично, беззахисні перед древнім злом, яке не втрачає пам’яті, а, навпроти, стає щоразу мудрішим та могутнішим. Слід бути реалістом.

Те, що Дарина назвала мене не Григорієм, а Гришою, як раніше, давало надію, що вона мене пробачила, і я осмілів.

- Кохання сильніше за час. Кохання сильніше за темні сили! Кохання над усе!