Глава 23. Ображена відьма. 2.

Дарина наблизилась, схилилась над чародієм, що поспішив відвернутися від неї і спробував заритись у сіно.

- Ясно, що все це не просто так! – Відьма примружилась, вдивляючись в обличчя чоловіка. – Хтось тут побував. І я навіть знаю, хто!

- Хто ж? – вигукнув я.

- А от саме ти, Григорію, і мав би здогадатися. Куди запрошувала тебе руда сучка після вечері? До сінника. І, напевно, вона прийшла. Але замість тебе натрапила на вашого чародія. Можливо, на його місці мав бути ти. А можливо, саме його й мала вивести з гри руда. Неважливо…

Дарина говорила про мене, але навіть не глянула ні разу в мій бік. Та я сам про себе нагадав:

- І як ми можемо допомогти вчителю?

- Ця історія дуже нагадує мені одну давню… Про хустину… І ще одну, не таку давню… Про кільце з діамантом. Шукайте, що з’явилося на тілі Кудеяра, чого раніш не було.

- Вчителю, звиняйте!..

Хлопці ухопили чародія за руки й за ноги і почали роздягати. Той скиглив і намагався вивернутись.

- Немає… Немає…  І тут нічого немає… О!

Таки руда спокусниця встигла залізти в штани до вчителя, бо його стегно виявилось обмотаним суворою ниткою. Звичайною тонкою ниткою, яку, попри що, не змогли порвати дебелі юнаки.

- Це воно, - винесла вердикт Дарина. – Ваша руда повія – та ще штучка! Не думаєте, що слід її розшукати?

Кілька побратимів кинулись на розшуки, останні продовжували безпорадно споглядати вчителя, що хникав та трясся.

- Ти можеш позбавити його цієї мерзоти, Дарино? – запитав я, благально дивлячись в очі дівчини.

Вона лише непевно здвигнула плечима:

- Спробую.

Але нитка не піддалась навіть відьмі.

- Як бачиш, я не маю сил і нічим не можу допомогти вашому вчителю, - піднялась дівчина, зітхаючи.

- Ні! – вигукнув я. – Це через те, що твої сили ще не розбуджені! А розбудити їх може лише верховна відьма Ясновида! Дарино, ми ж збиралися з ранку їхати до неї…

В горлі зашкрябало, і я проковтнув останні слова. Я сам все зіпсував! Вона не захоче тепер навідатись до верховної, і я нічого не зможу вдіяти. А які через це будуть наслідки – не хочу навіть думати!

Та на мій величезний подив Дарина не відмовилась від поїздки, тільки запитала:

- Дорогу знаєш?

- Так.

- То чого ми чекаємо?

Я полегшено видихнув.

- Хто зі мною?

- Я поїду, - озвався Артем. – Спробую вчителя трохи заспокоїти.

Степан опустив руку на плече Левка:

- Ми тут залишимось, приглянемо.

Хлопці допомогли завантажити Кудеяра до його автівки, я сів за руль. Дарина вмостилася поруч. На задньому сидінні Анатоль і Микита підтримували вчителя. На фермі було два джипа, які характерники забили під зав’язку, ще кілька чоловік осідлали коней. У підсумку до відьми нас супроводжувати зібралось двадцять сім побратимів. Останні залишилися готуватись до бою, якого, скоріш за усе, не обминути. В повітрі відчутно тхнуло небезпекою і всі це відчували. Загін давно очікував на появу Прокуди. Це я лише досі мав сумніви. Та зараз вже не про це мова.

- Женьку знайшли? – запитав я через вікно, коли вже був готовий виїжджати.

- Ніде немає рудої, - відповів Левко. – Мов крізь землю провалилася.

- Зробила свою чорну справу – і втекла!  Будьте напоготові, браття!