Глава 23. Ображена відьма.

.

Усі слова, які я приготував, щоб сказати Дарині, десь ділися. Вона прокрокувала повз мене, не подарувавши навіть погляд, і я не знав, як її зупинити.

Її слова й досі лунали у вухах:

«Якщо ти обманув мене раз, я більше ніколи не зможу тобі повірити».

Навіть не здивуюсь, якщо вона зараз залишить конеферму і поїде додому. Добре, коли не накоїть нічого по дорогі.

Ображена жінка – то стихійне лихо, а ображена відьма – то лихо в квадраті.

Але мені необхідно її зупинити! Якщо учитель Кудеяр правий, то жених Дарини – той самий оживший древній чаклун Прокуда! І це означає, що моя кохана у великій небезпеці! Але як? Як мені це зробити, коли вона не хоче мене навіть слухати?

Можливо, це зможе зробити Кудеяр? Так, напевне, якщо когось вона й послухає, то саме його!

І я кинувся на розшуки чародія. Тільки б встигнути! Де ж він? Я вибіг на подвір’я, по дорозі кидаючи усім зустрічним замість «Доброго ранку!» запитання: «Вчителя не бачили?» Та усі лише здвигали плечима.

Невже досі спить? Втім, чому б і ні? Зазвичай Кудеяр прокидався рано, але довга дорога його втомила, тож цілком можливо, що він ще відпочиває. Учора казав, що піде на сінник.

І я направив стопи до навісу позаду конюшні, де ми не раз зустрічалися з рудою, яка так сплюндрувала мені відносини з Дариною.

Вчитель знайшовся там, де й казав, спав на сіні, спокійно посопуючи. Коли б не нагальна потреба, то й не будив би, але… Хай звиняє!..

- Кудеяре! Агов, Кудеяре, прокидайтесь! – я потурсав його за плече.

Чарівник поплямкав губами і повернувся на другий бік.

- Вчителю! Пробачте, що турбую, але ваша допомога вкрай необхідна! Дарина хоче піти!.. Вона може потрапити до рук Прокуди!

Після цих слів він мав би підскочити і бігти за відьмою, але чоловік дивився на мене напівприкритими сонними очима і відмахувався, мов від набридлої мухи:

- Залиш мене!.. Не турбуй мене через свої справи, друже… Я нікуди не піду!..

Кудеяр відвернувся від мене і затулив обличчя руками. Мов дитя… З нього ніби хтось висмоктав усю енергію, усе бажання жити.

- Але ж Прокуда забере душу Дарини!

- Байдуже… Залиш мене… Залиш… - мало не плакав чародій.

І я зрозумів, що щось не так. Точніше, все не так! Пороблено йому! І в цьому я вбачав руку Прокуди. Але як би він міг пробратися непоміченим до братства?

І як тепер зупинити Дарину?

Я почав кричати, гукати на допомогу. Побратими збіглися, обступили нас.

- Що?

- Що трапилось, Григорію?

- Вчитель… Я не знаю, що з ним, але він ні на що не реагує…

Мої друзі почали турсати Кудеяра, розвернули, намагались підняти на ноги. А той лише хникав, мов дитина, в’яло відбивався та підгинав коліна.

- Це якась магія, - почувся голос Артема. – Я відчуваю сторонній вплив на його свідомість. Але не знаю, як допомогти…

- Які ж ви!.. Дайте-но пройти…

Голос, який я почув, примусив моє серце стиснутись і завмерти, бо це був голос Дарини. Я шукав Кудеяра, щоб він допоміг мені з моєю коханою відьмою, а тут моя кохана відьма нагодилася, щоб допомогти мені з Кудеяром! Слава усім богам, і прадавнім, і сучасним! Вона не поїхала!