Глава 21. Немає сили, могутнішої за кохання? 2.

Григорій.

До кінзаводу ми дісталися надвечір. Я вже роздумував, що будемо робити з Дариною. Вільних кімнат немає. Я живу разом з трьома товаришами. Дівчину до себе не візьмеш… Та цю проблему легко вирішив Кудеяр.

- Так, молодь. Я – спати, бо навіть такий сильний чародій, як я, не може керувати машиною без упину. Переночую сьогодні на сіннику, а ви поки можете розміститись в моїй кімнаті. На одну ніч! І не гайте її дарма! А завтра вдосвіта їдемо до Ясновиди.

А вчитель, хоч і народився, як він стверджує, ще до нашої ери, та потреби молоді розуміє. Респект!

Нарешті ми з Дариною залишилися наодинці. Це я говорив, що мені достатньо лише бути поруч, лише торкатися? Не достатньо. Та й їй, певен, також.

Мій вовк не спав ще з того часу, як ми наблизились до мисливського будиночку, турбувався, підглядав, із насолодою втягував запах Дарини. Я теж забував про все на світі поруч з коханою.

Ми увірвалися до кімнатки чародія, мов два неврівноважених підлітка. Ми стільки часу втратили! Зараз я шкодував про кожну хвилину, яку не провів поруч з коханою. Тепер слід наздоганяти втрачене.

І ми наздоганяли. І ця маленька кімнатка на кінзаводі здавалася кращою за президентський номер в елітному готелі, а це старе скрипуче дерев’яне ліжко – ліпшим за королівський ортопедичний «аеродром» із шовковою білизною та оксамитовим балдахіном.

Все було по-іншому, не так, як тоді, в мисливському будиночку, коли я ще не надто усвідомлював себе. Але відчуття єдності та польоту виявилось тим самим, лише перейшло на новий рівень сприйняття.

Тепер я не розумів, як міг з доброї волі відмовитись від цього щастя. Ніколи й ніщо більш не примусить нас розлучитися. Навіть на один день. Тим паче – на одну ніч. Бо кожна ніч безцінна. Та що там ніч? Кожна мить! Кожна мить, проведена поруч з коханою – то безмежний простір, де переплітаються сни й реальність, мрії та фантазії. Я по-новому відчув єдність, я зрозумів, що таке справжня половинка…

Ти – моя, відьмочко! Ти тільки моя віднині, Дарино Віщак. І нікуди від мене не подінешся!

Немає сили, могутнішої за кохання!

Натішившись та втомившись, ми лежали, стискаючи одне одного в обіймах, аж поки у Даринки не забуркотів живіт.

- Ти голодна, кохана? – затурбувався я.

- А ти як гадаєш? Звісно, ми зупинялися на обід у кав’ярні на автозаправці, та вже давно час для вечері. Твій вчитель так виморився, що пішов спати, не потурбувавшись про нас…

- Та він нам і не потрібен! Головне, що Кудеяр потурбувався про помешкання для наших втіх! А проблему з харчуванням ми легко вирішимо самі! - Я зирнув на годинник. – Якраз наші вечеряють. Ходімо, щось і нам перепаде.

- А як ти поясниш мою присутність?

- Не буду я нічого пояснювати. Швидше за все, усі й так здогадаються, хто ти, бо знають, що Кудеяр розшукує відьму.

- Дивно вважати себе відьмою… - задумливо мовила Дарина.

- Не більш дивно, ніж мені себе – перевертнем і характерником.

- То пішли їсти, любий, бо я вже сил не маю.

Не зводячи очей з коханої, допоміг їй одягнутись, обійняв за плечі і ми рушили до загальної їдальні.

Більшість адептів на той час вже завершили трапезу і приміщення виявилось майже порожнім. Втім зо два десятки побратимів ще доїдали запашну печеню. Під сторожкими поглядами ми з Дариною пройшли залою і направились до столу, де залишались вільні порції. Я теж відчував справжній звіриний голод, тож одразу підтягнув до себе тарілку.

М-м-м! Смакота!

- Принадливий вигляд! – Даринка теж завзято узялася за страву.

Все було чудово, просто чудово. Цей вечір, ця близькість, ця родинна обстановка за столом, цей благосний настрій, ця впевненість, що тепер усе буде добре.

Та раптом усе пішло шкереберть!

- Любий!.. – Почувся з-за спини знайомий дівочий голос, і наді мною схилилась Женька у своїй просторій вишиванці, та так, що мало не вивалились з пазухи її шикарні груди. – І де це ти пропадав? Я вже скучила! Не можна надовго залишати без уваги свою дівчинку! Після вечері приходь, як завжди, на сінник. Чекатиму.

Руда красуня цьомкнула мене в губи і продефілювала, демонстративно крутячи сідницями, до виходу. На порозі озирнулась грайливо й облизала рожевим швидким язичком губу, зараза.