Глава 20. Втікачка. 4.

- Послухай, дівчинко, - втрутився в нашу розмову вчитель, - ти кажеш, що мов заморочена була?

- Та через цього лорда на всіх немов помутніння якесь найшло! Усі хором твердили, що від таких чоловіків не відмовляються!

- А розкажи-но мені про нього детальніше, дівчинко…

Коли я переповіла усю свою весільну епопею, вчитель помітно занервував:

- Я так і думав! То був Прокуда!

Те, що незнайомий мені чоловік назвав ім’я злодія з моїх снів, просто шокувало. Тим паче, що саме зі злим чаклуном асоціювала я колишнього нареченого останнім часом.

- Звідки ви знаєте про Прокуду? – ляпнула я.

- Краще скажи, звідки ти знаєш про Прокуду, дівчинко?

- Е-е-е… - Це вже я почала запинатися. – Наснилося мені щось таке…

- У мене теж були зв’язані з цим іменем сни, - вставив Гришко.

- Так, дорогенькі, а нумо розповідайте усе, що пам’ятаєте, - звелів вчитель.

І я почала розповідати. А Гриша то доповнював, то описував додаткові деталі, ніби ми з ним дивились одні сни на двох. Чародій же лише кивав та угукав.

- Усе стає на свої місця, - підвів він підсумок, коли я завершила. – Ви з Григорієм – втілення Одарки та Гриця з ваших спільних снів. Пам’ять про попереднє життя ви розбудили, коли між вами стався секс. Так само було і з вашими попередниками. Вони виявились втіленнями знаменитого отамана Сірка і його коханої дружини, через що й називали одне одного у забутті Йванком та Софією!

- То, коли більше сексом займатися, то можна й більш ранні втілення пригадати?.. – задумливо мовила я.

- Можливо, та зараз не про це мова, - перебив мене вчитель. – Прокуда підібрався до тебе так близько, що мало не взяв під свій контроль повністю. Це просто диво, що тобі вдалось зрозуміти це і втекти!

- Та нащо йому я? – здивувалася. – Я ж не маю відьомських сил, як Одарка!

- Маєш, ще й як маєш! Просто вони ще не прокинулись, тож ти й не підозрюєш про їх наявність. А от Прокуда щодо твоєї сутності добре обізнаний!

- Ви хочете сказати, що я володію відьомськими силами?

- Поки що не володієш, але маєш.

- І Олександр не просто хотів на мені одружитися, а планував… - я запнулася.

- Саме так, - підхопив вчитель. – Провести той чорномагічний ритуал і полонити твою душу. А без душі, ти вже сама розумієш, стала б його ручною «батарейкою».

Хоч лорд і асоціювався у мене з чаклуном зі снів, та я не думала про нього в такому ракурсі! Забрати мою безсмертну душу? А що б ти ще схотів, злодіє?!

- То ви через це мене розшукували? – здогадалась я.

- Так, слід якнайшвидше розбудити твої сили і навчити тебе користуватись ними.

- А мені це потрібне? Чом би просто не затаїтися на певний час? Хоча б і в лісовому будиночку. Там він мене не знайде.

- І чом ти така впевнена, дівчинко? Коли знайшов раз, то знайде і вдруге. Це ж Прокуда, чаклун. Сила його велика. Не сховатися від нього ні в безлюдній пустелі, ні в протирадіаційному бункері. Єдина можливість врятуватися – використати відьомські сили і вступити з ворогом у відкритий бій.

Ви пошуткували?