Глава 18. Мій найбільший страх. 3.

Я панічно боюся вогню. Боюся, немов я і є відьма, яку колись в далекому минулому спалили на вогнищі.

Вогонь може бути добрим другом та помічником, коли живе в плиті чи в комині, мов домашня мила тваринка. Але коли він виривається на волю, то стає неконтрольованим диким звіром.

Одного разу мені довелось зіткнутися з проявом цієї стихії. Я була ще мала, років п’яти. Мама в ті часи багато працювала, втомлювалась. Ми тільки-но в’їхали в новий будинок, цей, де живемо зараз. До цього мешкали в одній кімнаті малосімейки і татко часто залишав нас на кілька місяців одних, бо їздив у далекі відрядження, щоб заробити грошей на свій дім. В той день усі були вдома, бо наближалося Різдво. Мама поставила варити у великій каструлі м’ясо на холодець і забула. Заснула, втомлена. Та й ми з татком вже спали. Коли випарувалась уся вода, каструля почала «стріляти». Я прокинулась через дивні звуки і спустилася на кухню подивитись. Стала у дверях і зачаровано слухала тріск, що долинав з великої каструлі. Мені здалося, що в ній відкривається потаємний хід до іншого світу, з якого зараз вилізе жахливий монстр. Я заклякла на місці, не в змозі й ворухнутися. На моїх очах злетіла кришка і загорілося м’ясо. Я очей не могла відвести від вогню, що ніби намагався вистрибнути з каструлі. Увсебіч летіли іскри, одна впала на кухонний рушник – і він спалахнув яскравим полум’ям. Шматок палаючого обгорілого м’яса відлетів мені під ноги. Це ніби розбудило мене. Я розвернулась і побігла нагору, волаючи:

- Тату! Тату! Там щось страшне!

В тому віці я навіть не розуміла, що починається пожежа. На щастя, тато швидко відреагував, сунув мене у руки заспаній матері, а сам поспішив на кухню і загасив полум’я.

В принципі, я в ту ніч врятувала усю родину. Страшно подумати, що могло трапитись, коли б я не прокинулась.

Після тієї події татко встановив у кожній кімнаті димові датчики. Дуже чутливі димові датчики. Бо я, якось, ще підлітком, вирішила спробувати сигарети, таємно, вночі, у власній кімнаті. Так ось, сигаретного диму вистачило, щоб заволав датчик, і чути його було, мабуть, за два квартали. Пожежники приїхали через п’ять з половиною хвилин. Ох, і дісталося мені тоді…

Я порилася у шухлядах і знайшла стару запальничку. Ну, дорога моя, не підведи!

Склала посеред кімнати на підлогу дорогу весільну сукню, черевички зі зміїної шкіри, фату. Навіть білизну – і підпалила. Спочатку запальничка пхикала, комизилась, та через якусь хвильку вогонь весело застрибав по дизайнерському вбранні.

Ще пара хвилин – і противно загудів димовий датчик.

Дим почав наповнювати кімнату. Майнула думка, що ніхто не відчинить двері, що я загину тут, у вогні, бо це – найбільший мій страх.

Ні, не загину. Я відчинила вікно і сіла на підвіконня. Від потоку свіжого повітря полум’я аж загоготіло і розгорілося ще сильніше.

Не можуть мене покинути. Мама й тато люблять свою єдину дорогесеньку донечку, та й, взагалі, я сьогодні – дуже важлива персона, наречена.

Та, якщо вже буде непереливки – вистрибну у вікно, хоч це й поганий варіант.

Чекати довелось недовго. Замок клацнув, і я побачила фігуру, що, прикриваючись мокрою рядниною, рвонула до мене.

- Татку!

Батько перекинув ряднину на мене, підхопив на руки і поніс підтюпцем до виходу. Я знала: таточко не дасть загинути рідній дитині! Як у дитинстві передав на руки матері, що вже чекала на подвір’ї, в безпечному місці, витираючи сльози,  і помчав далі, перевіряти, чи усі гості вийшли з будинку.

Я божевільна? Ризикувала життям близьких, підпалила власну домівку. Можливо, але ж ніхто не постраждав. Пожежа не встигла вийти за межі моєї кімнати, а гості усі були на першому поверсі і залишили будівлю, тільки-но почувся сигнал про небезпеку. А вулицею вже мчала пожежна автівка, завиваючи сиреною.

Тож, постраждати могла тільки я, чого, дяка татові і провидінню, не сталося.

Я пройшла хрещення вогнем.

Я пройшла через найбільший свій страх.

І я подолала його.

Холодні струмені з вогнегасника вдарили у вікно моєї спальні. Мати заспокоїлась, і я отримала можливість непомітно відійти від неї. А там вже й вискочити на дорогу було неважко.

Озирнулась востаннє на рідний будинок, з вікна якого ще валив чорний дим, отряхнула долоні і пішла геть.

Я вже не сумнівалася, куди мені подітись. На мене очікував затишний мисливський будиночок у далеких Карпатських горах.