Глава 18. Мій найбільший страх. 2.

Посмішка зникає з ідеального обличчя лорда.

- Твоя непокора мене засмучує, Дарусю. Але ти вже нічого не зміниш. Надто пізно.

Олександр наближається, надавлює мені на плече, примушуючи сісти на диван.

- Витри сльози. Приведи себе до ладу, щоб люди не сміялися. У тебе є півгодини. Через півгодини я зайду і заберу свою радісну усміхнену наречену, щоб відвезти до РАГСу, де ти скажеш «Так!»  І більш ніяких коників!

Лорд, карбуючи кроки, залишає кімнату, і ключ знов обертається у замку, позбавляючи мене шансів на втечу. Але, після цього візиту, я ще більш ствердилась у своєму рішенні. Я не хочу виходити заміж за Олександра. Чому? Через те, що він надто нагадує мені Прокуду з моїх снів.

Можливо, це маячня.

Але що я можу вдіяти?

Я безсило відкинулась на спинку крісла. Голова закрутилася, все навколо поплило. Безнадія накрила ніби важкою ватяною ковдрою.

Виходу немає. Я повинна стати дружиною лорда. Інших варіантів просто не існує…

Безіменний палець на правій руці пік пеком, кільце з діамантом стискало його, немов удав зайця. І раптом я зрозуміла, що уся моя безпомічність – від оцього кільця. Воно, як зачарована хустина - Одарку, позбавляло мене сил і волі.

Знов спробувала зняти кляту прикрасу – без результату.

І тут я згадала одну методику, яку зустріла, коли певним часом цікавилась окультними науками. У мене тоді навіть дещо виходило, та згодом я зайнялась іншими справами і зовсім забула про неї. Методика була розрахована на виконання простих бажань. А мені іншого і не треба.

Я використовувала її, коли, наприклад, не могла відкрутити тугу кришку на банці, чи коли ключ застрягав у замку. Треба закрити очі, чітко уявити, що банка вже відкрита, що двері відчиняються чи якесь інше бажання, а потім вимкнути на деякий час думки. В цей момент відбувається нібито перезавантаження світу – і банка відкривається легко, з першої спроби, і ключ провертається, ніби і не він тільки-но бастував. У мене виходило! Чому я забула про такий простий і дієвий метод?

Я виконала все чітко по-інструкції. Уявила, що палець мій вільний, а кільце з діамантом лежить на тумбочці. Викинула з голови усі думки. А коли «увімкнула мізки», то одним порухом зняла кільце зі свого багатостраждального пальця.

І немов мара спала. Думки запрацювали чітко-чітко, і я зрозуміла, що знайду вихід зі свого складного становища. Що за лорда заміж не піду.

Скинула фату, білу дорогу сукню, увесь святковий одяг. Натомість одягла старі зручні джинси і клітчасту сорочку. У кармани сунула банківську картку і гроші, що були у наявності.

Я готова до втечі. Але ж двері зачинені.

Наблизилась до вікна. Другий поверх, а якщо враховувати ще й цокольний поверх, то третій. Висота така, що ноги переламати легко. А що станеться, якщо я переламаю ноги? Мене до РАГСу віднесуть на руках і це нічого не змінить.

Попрохати у когось допомоги? У кого? Усі мої близькі та рідні очаровані заморським лордом і впевнені, що саме з ним я буду щасливою. Ніхто мені не допоможе, слід це визнати. Хіба що допоміг би перевертень, який вже врятував раз, та я не маю його контактів і не знаю, де його шукати. Тож цей варіант також відпадає.

Дарино, тобі не варто ні на кого надіятись, окрім себе. Шкода, що я не маю відьомських сил, як Одарка з моїх снів. Я б щось придумала. І не була б такою довірливою та безпечною. Хмикаю. Напевно, була б. Але не зараз, коли та кривава історія у мене перед очима.

В голові швидко-швидко прокручуються варіанти порятунку. Не те… Не те… І це не те… А час плине… І раптом я усвідомлюю, що не маю іншого варіанту, як пройти через найбільший свій страх.