Глава 17. Врятувати душу. 3.

Хотілося мститися, шпинати ногами недвижиме тіло, та хіба це могло щось змінити? І все ж треба щось із трупом робити.

Прокуда виволік легке тільце дівчини з підвалу, кинув на дерев’яну підлогу. Плюнув. Та нічого не поробиш. Він досягне своєї мети і стане володарем цієї землі, хай  навіть і з іншою відьмою. Хай навіть сам. З відьмою, звісно, було б легше, просто граючись. Та у нього й самого вистачить сил. Доведеться більше люду узяти під своє керівництво, більше мерців підняти.

Хутір вже в його волі. Поведе військо на інше поселення, потім на друге, третє. З кожною перемогою його прихильників, радих віддати за нього життя, ставатиме все більше. А армія мерців то й зовсім ідеальна. Ні годувати їх не треба, ні на шлях істинний направляти. Не бояться ні спеки, ні холоду, ні болі. А кожний цвинтар на шляху – то нові й нові загони безстрашних, майже непереможних воїнів.

Так, все буде. Перемога знов замаячила перед внутрішнім зором Прокуди, надихаючи і надаючи сил. Тільки спочатку слід розібратися з померлою відьмою.

Залишивши минулі плани, отець Ксандр розвернувся і впевненими кроками рушив на майдан коло церкви. Побачивши Горпину, що товклася неподалік, звелів згукувати увесь люд. А коли поселяни зібралися, почав гарячу промову:

- Брати і сестри! Моя паства! Я лишень прийшов до вас, прийшов, щоб нести світло!.. А зустрів темряву. Та ви не винні, діти мої! Ви самі потрапили у пастку доброти та довірливості! Ви пригріли чужинку, молоду жінку на ймення Одарка… І не знали, що вона прийшла, щоб занапастити ваші чисті душі!.. Вона виявилась порченою! Одержимою нечистою силою!

Натовп ахнув, Горпина зойкнула і схопилася за рота.

Отець Ксандр продовжив:

- Добре, що вчасно дізнався про цю біду. Я побачив чорне нутро молодої жінки. Я довго читав молитви, щоб вигнати нечисту силу і звільнити душу нещасної. Та нечисть примусила жінку покінчити з власним життям, аби не повернути її до нормального існування. Вона, мов дикий звір, перегризла собі вени!

Натовп знов ахнув, загомонів.

Прокуда розвернувся і вказав на відкриті двері церкви, крізь які виднілося скрючене тільце загиблої.

- Вона спаскудила святе місце, церкву, своєю гнилою кров’ю! Та це не біда. Ми відмолимо, правда? Але залишається небезпека. Нечисть, що полонила тіло нещасної, зараз шукатиме вихід. Вона вибере нову жертву і переселиться у неї!

Народ почав відступати, хрестячись.

- Не бійтеся, добрі люди! Я з вами. Я не дозволю трапитись лихому. На певний час я зв’язав сили нечисті молитвами. Поки вона безсила, ми маємо спалити тіло нещасної жінки разом і нечистю, що нею оволоділа!

Люди продовжувала відступати.

- Вкопайте стовп край села, щедро обкладіть сухим хмизом. Не турбуйтесь, я сам прив’яжу тіло, сам запалю вогнище. Нехай згорить нечиста сила!

- Так, так!

- Врятуйте нас, отець Ксандр!

- Спалимо нечисть! – почулися вигуки.

Десь за півгодини стовп, обкладений хмизом, вже палав смолоскипом разом із тілом нещасної відьми, яка не схотіла скоритися нелюду…