Глава 16. 18-е століття. Втілення зла.

З вечора Одарка не могла довго заснути, крутилася з боку на бік, навіть стогнала. Відчуття небезпеки посилювалось. Зазвичай відьма бачила картини майбутнього, торкнувшись руки іншої людини. Та із собою так не виходило. Темінь густішала над головою, було ясно, звідки насувається біда, та не було зрозуміло, як її обминути. Знов тікати? І втратити Гриця назавжди? Козака-характерника, якого лишень побачила – і одразу відчула, що у них одне серце на двох. Як то кажуть, половинки зійшлися. Більшого щастя людині у житті годі й бажати. Та тільки коротким буде те щастя.

Коли б Гриць вбив Прокуду, все могло скластися по-іншому. Але не складеться. Кодекс честі, щоб його! Козак не може вбити того, хто ще не завинив, а потім буде пізно, тільки він зараз цього не розуміє. Він обрав свій шлях, і той варіант майбутнього, що підсвічувався небесним сяйвом, ставав все тьмянішим і тьмянішим. А коли Гриць сказав, що від’їжджає ще на тиждень – зовсім згаснув. Отже, надії на порятунок немає. Дара навіть не спробувала вмовити коханого залишитися, бо в його руках зараз доля побратимів, а це – святе. Хіба ж вона не розуміє?

І все ж крихітна надія продовжувала жити у серці. Що, коли страхи її порожні? Гриць проведе загін і повернеться. Він клятву дав, що залишить Січ і буде з нею. Та розуміла, що надія та марна. Нікуди не дітися їй від Прокуди. І навіть, якщо залишити зараз гостинний хутір – це лише відстрочить неминуче. Чаклуну потрібна відьомська сила, і він, мов пес, йтиме по сліду, поки не знайде бажане.

- Даро! Можна?

До хатини зазирнула сусідка, смішлива непосидюча вдова Горпина. За ті дні, що Одарка провела на самоті у виділеному їй громадою житлі, молоді жінки здружилися. Горпина підтримувала нову подругу, допомагала, чим могла. Сама вона була хоч куди – кров з молоком, міцна, рум’яна, здорова. Втративши чоловіка, сама вже другий рік вела чимале господарство, тримала скотину, сіяла пшеницю, женихів мала малу куча, та з вибором пари не поспішала.

Коли Горпина заходила у гості, у хатинці ставало тісно й шумно. Весела вдовиця вона завжди знаходила слова, щоб розрадити, надати надії. Та сьогодні Дара не впізнала подругу. Зблідла, очі ніби чужі, а над головою – темна хмара. Така, що звичайна людина не побачить, та відьма добре знала, що то означає біду. Швидше за все, вдовиця незабаром поєднається зі своїм покійним чоловіком на тому світі. Та що саме станеться, і чи можна чимось зарадити – Дара не розуміла. Для цього слід узяти людину за руку, налаштуватися на видіння, а воно може прийти, а може й ні. Тому відьма не поспішала. Та й Горпина склала руки на грудях хрестом, начебто захищаючись.

- Дурні новини, Одарочко, - голос подруги був хрипкий.

- Що трапилось? – підскочила відьма.

Одразу подумалось, що щось із Грицем. Але ж вона не відчувала біди, коли бачила його востаннє, принаймні, біди,  яка могла б стосуватися коханого.

- Отець Харитон… помер.

- Як так?! – Дара відчула полегшення, що нічого лихого не сталося з коханим. – Я ж нещодавно його бачила. Живим-здоровим.

- Так, так, - закивала Горпина. – Службу правив. Я ще йому крашанок свіжих принесла. А сьогодні вночі як заснув – і не прокинувся.

Серце відьми закалатало. Вона ж зустрічала отця   Харитона і не відчувала над нам небезпеки. Отже, біда прийшла неочікувано, не по долі. І це може означати лише одне: справа рук Прокуди.

Тікати… Тікати, не дочекавшись приїзду Гриця. Відстрочити небажану зустріч, а там, можливо, щось зміниться…

- Одарочко, та ти не хвилюйся так. Отець Харитон вже не молодий був, от Бог його і прибрав. Краще думай про свого козака. Коли він приїде, ти повинна буди такою гарнюнею, щоб він більш нікуди копита свого коня не направляв. А для цього я тобі даруночок принесла. Поглянь, яка хустина…

Через хвилювання Дара навіть не помітила, як сусідка достала хустину і накинула на неї, відчула тільки, що ніби гора впала на плечі і розчавила. Так боляче стало на серці і так порожньо… Потягнулася до сили відьомської – і не відчула її.

А сусідка тим часом зав’язувала хустину на шиї Одарки та щебетала:

- Це тобі новий батюшка прислав. Уявляєш, тільки-но отець Харитон приставився, а вже й нового прислали. З Божою поміччю! Гарний такий отець Ксандр – не описати словами. Одразу поцікавився сиротами та каліками, спитав, хто помочі потребує. Я одразу про тебе й згадала. Ось і маєш даруночок.

А даруночок виявився непростий. Чари наклав Прокуда на хустину такі, що втратила відьма і доступ до сили, і волю щось змінити.

Горпина узяла подругу за руку і потягла за собою:

- Ходімо. Отець Ксандр казав, що хоче особисто з тобою познайомитись. Він такий…

Та Дара її вже не слухала, хоч і йшла слідом, мов слухняна лялька. Думки ворушились повільно, та все ж ворушились, і відьма прощалася подумки із білим світом та з коханням усього свого короткого життя – з характерником Грицем. Відчуття не збрехали. Зустріч з Прокудою поставить крапку у її короткому житті. Та навіть не це головне. Головне, що клятий чаклун позбавить її душі і зробить своєю слухняною лялькою. А відьма без душі – то страшна сила, яку буде використано на погибель світу білого. Хоч люди й бували з нею несправедливими, та вона любила людей і жаліла, мов братів молодших, нерозумних ще. Хіба винні вони, що таке життя? Хіба винні, що віддалені від мудрості Землі-матінки? Що сліпі і глухі? Та зараз вони, принаймні, вільні. І мають змогу проходити свої уроки, розвиватися, пізнавати світ. А що буде, коли на усім стане Прокуда? Підніме з кладовищ кістяні війська… Викличе з Того Світу темні сили… Ой, недобре чекає на людство, недобре… Не можна цього допустити…